1 Х іба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Не тяжкий ли труд уготовлен на земле человеку? Дни его – не дни ли батрака?

2 Я к раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Как раб, который жаждет вечерней тени, как батрак, который ожидает платы,

3 т ак місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

так и я получил месяцы суеты, и горькие ночи отпущены мне.

4 К оли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Ложась, размышляю: «Когда я встану?» – но тянется ночь, и я ворочаюсь до зари.

5 З одяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Червями и язвами плоть одета, кожа потрескалась и гноится.

6 А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Бегут мои дни быстрее ткацкого челнока, и к концу устремляются без надежды.

7 П ам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Вспомни, Боже, что жизнь моя – лишь дуновение; уже не увидеть счастья моим глазам.

8 Н е побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Око, что видит меня, не увидит меня вскоре; будешь искать меня, но меня больше нет.

9 Я к хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Как редеет облако и исчезает, так не выйдет и тот, кто спускается в мир мертвых.

10 н е вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Не возвратится он больше в свой дом, и не вспомнит о нем его местность.

11 Т ож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Поэтому я не стану молчать – выговорюсь в скорби духа, в муке души пожалуюсь.

12 Ч и я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Разве я море или чудовище морское, что Ты окружил меня стражей?

13 К оли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Как подумаю: «Утешит меня постель, печаль мою ложе развеет»,

14 т о Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

так Ты снами меня страшишь и ужасаешь видениями,

15 І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

и тогда мне лучше, чтобы прекратилось дыхание, и я умер, чем пребывать в этом теле.

16 Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Я презираю жизнь – все равно мне не жить вечно. Отступи от меня – мои дни суета. Обращение Иова к Богу

17 Щ о таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Кто такой человек, что Ты так его возвеличил, что обращаешь на него внимание,

18 Т и щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

что каждое утро посещаешь его и поминутно испытываешь?

19 Я к довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Неужели не отступишь Ты от меня, не дашь сглотнуть слюну?

20 Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Если я согрешил, что Тебе я сделал, Тебе, о Страж человека? За что Ты поставил меня Своей мишенью? За что я стал Тебе в тягость?

21 І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

Почему не простишь моих проступков и не отпустишь грехов? Скоро, скоро я лягу в землю; будешь искать меня, но меня уже не будет.