1 О , коли б небеса Ти роздер і зійшов, перед обличчям Твоїм розтопилися б гори,

О, если бы Ты разорвал небеса и сошел, чтобы вздрогнули перед Тобою горы –

2 я к хворост горить від огню, як кипить та вода на огні, отак щоб Ім'я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи!

как когда огонь зажигает хворост и заставляет бурлить воду – сойди, чтобы сделать Имя Свое известным Своим врагам, и содрогнулись бы перед Тобой народы!

3 К оли Ти чинив страшні речі, ми їх не чекали, коли б Ти зійшов, то перед обличчям Твоїм розтопилися б гори!

Когда Ты творил устрашающие дела, которых мы не ждали, Ты спускался, и горы тряслись пред Тобой.

4 І відвіку не чули, до ушей не доходило, око не бачило Бога, крім Тебе, Який би зробив так тому, хто надію на Нього кладе!

С древних времен никто не слышал, никакое ухо не внимало, никакой глаз не видел Бога, кроме Тебя, действующего для тех, кто Его ждет.

5 Т и стрічаєш того, хто радіє та праведність чинить, отих, що вони на дорогах Твоїх пам'ятають про Тебе. Та розгнівався Ти, бо ми в тому згрішили навіки та несправедливими стали!

Ты встречаешь тех, кто с радостью творит Твою правду, кто помнит о Твоих путях. Но мы согрешили и Ты прогневался; долго мы держались за свои грехи. Будем ли мы избавлены?

6 І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас...

Все мы стали как нечистый; все наши праведные дела – как запачканная одежда. Все мы вянем, как лист, и грехи наши, точно ветер, уносят нас прочь.

7 І немає нікого, хто кликав би Ймення Твоє, хто збудився б триматися міцно за Тебе, бо від нас заховав Ти обличчя Своє й через нашу вину Ти покинув нас нидіти...

Никто не призывает Твоего Имени и не хочет держаться за Тебя. Поэтому Ты скрыл от нас Свое лицо и отдал нас в руки наших грехов.

8 Т епер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі чин Твоєї руки!

И все-таки, о Господь, Ты – наш Отец. мы – глина, а Ты – наш горшечник; все мы – дело Твоих рук.

9 Н е гнівайся, Господи, сильно, і не пам'ятай повсякчасно провини! Тож споглянь, ми народ Твій усі!

Не гневайся, Господи, без меры; не вспоминай наших грехов вовеки. О, взгляни на нас, молим Тебя, ведь все мы – народ Твой.

10 С вяті міста Твої стали пустинею, Сіон став пустелею, степом став Єрусалим...

Твои священные города стали пустыней, даже Сион – пустыня, Иерусалим – разоренное место.

11 Д ім святощі нашої й нашої слави, в якім батьки наші хвалили Тебе, погорілищем став, а все наше любе руїною стало...

Наш святой и славный храм, где наши предки возносили Тебе хвалу, сожжен огнем, и все, чем мы дорожили, лежит в развалинах.

12 Ч и й на це ще Себе будеш стримувати, Господи? Будеш мовчати, й занадто карати нас будеш?

И после всего этого, Господи, Ты будешь удерживаться? Ты будешь хранить молчание и наказывать нас без меры?