1 П о цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

После этого Иов заговорил и проклял день, когда он появился на свет.

2 І Йов заговорив та й сказав:

Он сказал:

3 Х ай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

– Да сгинет день, когда я родился, и ночь, когда сказали: «Ребенок зачат!»

4 Н ехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Пусть тот день станет тьмой, пусть Бог с высоты не вспомнит о нем, пусть свет в тот день не сияет.

5 Б одай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Пусть он достанется мраку и мгле, пусть будет затянут тучей, пусть тьма его свет затмит.

6 О ця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Пусть той ночью владеет тьма, пусть не сочтется она в днях года и не войдет ни в один из месяцев.

7 Т ож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Пусть та ночь будет бесплодной, и не раздастся в ней крик радости.

8 Б одай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Пусть проклянут эту ночь те, кто проклинают дни, те, кто способен разбудить Левиафана.

9 Х ай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Пусть померкнут звезды на ее заре; пусть ждет она утра и не дождется, не увидит первых лучей рассвета,

10 б о вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

за то, что не затворила дверей материнского чрева и не скрыла от моих глаз горе.

11 Ч ому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Почему не погиб я при родах и не умер сразу же после рождения?

12 Ч ого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Зачем меня держали на коленях и вскармливали грудью?

13 Б о тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Я лежал бы сейчас в мире, спал бы себе спокойно

14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

среди царей и мудрецов земли, которые строили себе то, что ныне в руинах,

15 а бо із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

среди правителей, у которых было золото, и которые свои дома наполнили серебром.

16 А бо чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Почему не зарыли меня, как мертворожденного, как младенца, который не увидел света?

17 Т ам же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Там прекращается суета неправедных, и утомленные находят покой.

18 р азом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Там отдыхают вместе пленники и не слышат криков смотрителя.

19 М алий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Там и малый, и великий равны и слуга свободен перед господином.

20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

На что дан страдальцу свет, и жизнь – тому, чья душа скорбит,

21 щ о вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

тому, кто ждет смерти, но она не идет, даже если он ищет ее усердней, чем клад,

22 т им, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

тому, кто с радостью и ликованием обрел бы могилу?

23 м ужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Зачем дана жизнь тому, чей путь сокрыт, тому, перед кем поставил преграду Бог?

24 Б о зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Вздохи мои вместо еды; льются стоны мои, как вода.

25 б о страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Чего я боялся, то и произошло; чего страшился, то со мной и случилось.

26 Н е знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Нет мне ни мира, ни покоя; нет мне отдыха, настала смута.