1 П о цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

След това Иов отвори устата си та прокле деня си.

2 І Йов заговорив та й сказав:

Иов, проговаряйки, рече: -

3 Х ай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Да погине денят, в който се родих, И нощта, в която се каза, роди се мъжко.

4 Н ехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Да бъде тъмнина оня ден; Бог да го не зачита от горе, И да не изгрее на него светлина.

5 Б одай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Тъмнина и мрачна сянка да го обладаят; Облак да седи на него; Всичко що помрачава деня нека го направи ужасен.

6 О ця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Тъмнина да обладае оная нощ; Да се не брои между дните на годината, Да не влезе в числото на месеците.

7 Т ож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Ето, пуста да остане оная нощ; Радостен глас да не дойде в нея.

8 Б одай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Да я прокълнат ония, които кълнат дните, Ония, които са изкусни да събудят левиатана.

9 Х ай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Да изгаснат звездите на вечерта й; Да очаква видело, и да го няма, И да не види първите лъчи на зората;

10 б о вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Защото не затвори вратата на майчината ми утроба, И не скри скръбта от очите ми.

11 Ч ому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Защо не умрях при раждането, И не издъхнах щом излязох из утробата?

12 Ч ого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Защо ме приеха коленете? И защо съсците, за да суча?

13 Б о тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Защото сега щях да лежа и да почивам; щях да спя; Тогава щях да съм в покой.

14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

Заедно с царе и съветници на земята, Които си градят пусти стълбове;

15 а бо із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Или с князе, които имаха злато, Които напълниха къщите си със сребро;

16 А бо чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Или, като скрито пометниче, не щеше да ме има. Както младенци, които видело не са видели.

17 Т ам же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Там нечестивите престават да смущават, И там уморените се успокояват.

18 р азом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Заедно се успокояват и пленниците. Не чуват гласа на насилника,

19 М алий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Там са малък и голям; И слугата е свободен от господаря си,

20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Защо се дава видело на злощастния, И живот на огорчения в душата,

21 щ о вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

Които копнеят за смъртта, и нямат я, Ако и да копнеят за нея повече отколкото за скрити съкровища, -

22 т им, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

Които се много радват и веселят, Когато намерят гроба?

23 м ужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Защо се дава видело на човека, чиито път е скрит, И когото Бог е преградил?

24 Б о зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Защото вместо ядене, дохожда ми въздишка; И стенанията ми се изливат като вода.

25 б о страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Защото онова, от което се боях, случи ми се, И онова, от което треперех, дойде върху мене.

26 Н е знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Не бях на мир, нито на покой, нито в охолност; Но пак смущение ме нападна.