1 П о цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

След това Йов отвори устата си и прокле деня си.

2 І Йов заговорив та й сказав:

Йов проговори:

3 Х ай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Да погине денят, в който се родих, и нощта, в която бе казано: Роди се мъжко.

4 Н ехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Да бъде тъмнина онзи ден; Бог да не го зачита отгоре и да не изгрее на него светлина.

5 Б одай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Тъмнина и мрачна сянка да го обладаят; облак да седи на него; всичко, което помрачава деня, нека го направи ужасен.

6 О ця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Тъмнина да обладае онази нощ; да не се брои между дните на годината, да не влезе в числото на месеците.

7 Т ож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Ето, пуста да остане онази нощ; радостен глас да не дойде в нея.

8 Б одай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Да я прокълнат онези, които кълнат дните, онези, които са изкусни да събудят левиатана.

9 Х ай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Да изгаснат звездите на вечерта ѝ; да очаква светлина и да я няма, и да не види първите лъчи на зората;

10 б о вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

защото не затвори вратата на майчината ми утроба и не скри скръбта от очите ми.

11 Ч ому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Защо не умрях при раждането и не издъхнах, щом излязох от утробата?

12 Ч ого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Защо ме приеха коленете? Или защо гърдите, за да суча?

13 Б о тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Защото сега щях да лежа и да почивам; щях да спя; тогава щях да съм в покой.

14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

Заедно с царе и съветници на земята, които си градят пусти стълбове;

15 а бо із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

или с князе, които имаха злато, които напълниха къщите си със сребро;

16 А бо чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

или като скрито пометнато, нямаше да ме има, както младенци, които светлина не са видели.

17 Т ам же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Там нечестивите престават да смущават и там уморените се успокояват.

18 р азом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Заедно се успокояват и пленниците, не чуват гласа на насилника.

19 М алий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Там са малък и голям; и слугата е свободен от господаря си.

20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Защо се дава светлина на злощастния и живот на огорчения в душата,

21 щ о вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

които копнеят за смъртта и я няма, ако и да копаят за нея повече, отколкото за скрити съкровища -

22 т им, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

които много се радват и веселят, когато намерят гроба?

23 м ужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Защо се дава светлина на човека, чийто път е скрит и който Бог е преградил?

24 Б о зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Защото вместо ядене идва ми въздишка; и стенанията ми се изливат като вода.

25 б о страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Защото онова, от което се боях, ми се случи; и онова, от което треперех, се стовари върху мене.

26 Н е знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Не бях на мир, нито на покой, нито в охолност; но пак смущение ме нападна.