1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Но сега ми се подсмиват по-младите от мене, чиито бащи не бих приел да сложа с кучетата на стадото си;

2 Т а й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

защото в какво можеше да ме ползва силата на ръцете им - хора, чиято жизненост беше изчезнала?

3 С амотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

От немотия и глад те бяха измършавели; гризеха изсушената земя, отдавна пуста и опустошена;

4 р вали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

между храстите късаха слез и корените на хвойна им бяха за храна.

5 В они були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Бяха изгонени измежду хората, които викаха след тях като след крадци.

6 т ак що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

Живееха в пукнатините на долините, в дупките на земята и на скалите.

7 р евіли вони між кущами, збирались під терням,

Ревяха между храстите. събираха се под тръните;

8 с ини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

безумни и безчестни, те бяха изгонени от земята.

9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

А сега аз им станах песен, още съм им и за поговорка.

10 В они обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Гнусят се от мен, отдалечават се от мен и не се свенят да плюят в лицето ми.

11 б о Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Тъй като Бог е съсипал достолепието ми и ме е смирил, то и те се разюздаха пред мен.

12 П о правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Отдясно въстават тези изроди, тласкат краката ми и приготвят против мене гибелните си намерения,

13 П орили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

развалят пътя ми, увеличават нещастието ми, и то без да имат помощници.

14 н емов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Идват като през широк пролом; гибелно се нахвърлят върху мен.

15 О бернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Ужаси се обърнаха върху мене; като вятър гонят достолепието ми; и благополучието ми премина като облак.

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

И сега душата ми се излива в мене; скръбни дни ме постигнаха.

17 В ночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

През нощта костите ми се пронизват в мен и жилите ми не си почиват.

18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

Само с голямо усилие се променя дрехата ми; тя ме стяга, както яката на хитона ми.

19 В ін укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Бог ме е хвърлил в калта; и аз съм заприличал на пръст и прах.

20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Викам към Тебе, но не ми отговаряш; стоя - и Ти просто ме поглеждаш.

21 Т и змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Обърнал си се да се показваш жесток към мене; с мощната Си ръка враждуваш срещу мен;

22 Н а вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

издигаш ме, понасяш ме по вятъра и ме стопяваш в бурята.

23 З наю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Зная наистина, че ще ме докараш до смърт и до дома, който е определен за всички живи.

24 Х іба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Обаче в падането си човек няма ли да простре ръка или да нададе вик в бедствието си?

25 Ч и ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Не плаках ли аз за онзи, който беше отруден? И не се ли наскърби душата ми за сиромаха?

26 Б о чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Когато очаквах доброто, тогава дойде злото; и когато чаках светлината, тогава дойде тъмнината.

27 К иплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Червата ми кипят и не си почиват; скръбни дни ме постигнаха.

28 х оджу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Ходя почернял, но не от слънцето; ставам в събранието и викам за помощ.

29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Станах брат на чакалите и другар на щраусите.

30 м оя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Кожата ми почерня на мен и костите ми изгоряха от огън.

31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

Затова арфата ми се измени в ридание и свирката ми - в глас на плачещи.