1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Şi acum!... Am ajuns de rîsul celor mai tineri de cît mine, pe ai căror părinţi nu -i socoteam vrednici să -i pun printre cînii turmei mele.

2 Т а й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Dar la ce mi-ar fi folosit puterea mînilor lor, cînd ei nu erau în stare să ajungă la bătrîneţă?

3 С амотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

Sfrijiţi de sărăcie şi foame, fug în locuri uscate, de multă vreme părăsite şi pustii.

4 р вали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Smulg ierburile sălbatice de lîngă copăcei, şi n'au ca pîne de cît rădăcina de bucsau.

5 В они були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Sînt izgoniţi din mijlocul oamenilor, strigă lumea după ei ca după nişte hoţi.

6 т ак що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

Locuiesc în văi îngrozitoare, în peşterile pămîntului şi în stînci.

7 р евіли вони між кущами, збирались під терням,

Urlă printre stufişuri, şi se adună supt mărăcini.

8 с ини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Fiinţe mîrşave şi dispreţuite, -sînt izgoniţi din ţară.

9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

Şi acum, astfel de oameni mă pun în cîntecele lor, am ajuns de batjocura lor.

10 В они обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Mă urăsc, mă ocolesc, mă scuipă în faţă.

11 б о Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Nu se mai sfiesc şi mă înjosesc, nu mai au niciun frîu înaintea mea.

12 П о правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Ticăloşii aceştia se scoală la dreapta mea, şi îmi împing picioarele, şi îşi croiesc cărări împotriva mea ca să mă peardă.

13 П орили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Îmi nimicesc cărarea şi lucrează ca să mă prăpădească, ei, cărora nimeni nu le-ar veni în ajutor.

14 н емов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Ca printr'o largă spărtură străbat spre mine, se năpustesc supt pocnetul dărîmăturilor.

15 О бернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Mă apucă groaza. Slava îmi este spulberată ca de vînt, ca un nor a trecut fericirea mea.

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

Şi acum, mi se topeşte sufletul în mine, şi m'au apucat zilele suferinţei.

17 В ночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

Noaptea mă pătrunde şi-mi smulge oasele, durerea care mă roade nu încetează.

18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

De tăria suferinţei haina îşi pierde faţa, mi se lipeşte de trup ca o cămaşă.

19 В ін укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Dumnezeu m'a aruncat în noroi, şi am ajuns ca ţărîna şi cenuşa.

20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Strig către Tine, şi nu-mi răspunzi; stau în picioare, şi nu mă vezi.

21 Т и змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Eşti fără milă împotriva mea, lupţi împotriva mea cu tăria mînii Tale.

22 Н а вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Mă ridici, îmi dai drumul pe vînt, şi mă nimiceşti cu suflarea furtunii.

23 З наю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Căci ştiu că mă duci la moarte, în locul unde se întîlnesc toţi cei vii.

24 Х іба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Dar cel ce se prăbuşeşte nu-şi întinde mînile? Cel în nenorocire nu cere ajutor?

25 Ч и ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Nu plîngeam eu pe cel amărît? N'avea inima mea milă de cel lipsit?

26 Б о чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Mă aşteptam la fericire, şi cînd colo, nenorocirea a venit peste mine; trăgeam nădejde de lumină, şi cînd colo, a venit întunerecul.

27 К иплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Îmi ferb măruntaiele fără încetare, m'au apucat zilele de durere.

28 х оджу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Umblu înegrit, dar nu de soare. Mă scol în plină adunare, şi strig ajutor.

29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Am ajuns frate cu şacalii, tovarăş cu struţii.

30 м оя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Pielea mi se înegreşte şi cade, iar oasele îmi ard şi se usucă.

31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

Arfa mea s'a prefăcut în instrument de jale, şi cavalul meu scoate sunete plîngătoare.