1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

2 Т а й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

3 С амотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 р вали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

5 В они були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

6 т ак що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

7 р евіли вони між кущами, збирались під терням,

8 с ини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

10 В они обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

11 б о Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

12 П о правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

13 П орили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

14 н емов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

15 О бернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 В ночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

19 В ін укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

21 Т и змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

22 Н а вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

23 З наю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

24 Х іба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 Ч и ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 Б о чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

27 К иплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

28 х оджу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

30 м оя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...