1 К нига Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

2 Н аймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

3 Я ка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

4 П окоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

5 І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

6 В іє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...

7 В сі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

8 П овні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...

9 Щ о було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...

10 Б уває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

11 Н ема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

12 Я , Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

14 Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...

15 П окривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

16 Г оворив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

17 І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...

18 Б о при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...