1 Т ому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога,

2 н ауки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.

3 З робимо й це, коли Бог дозволить.

4 Н е можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого,

5 і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку,

6 т а й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.

7 Б о земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає.

8 А ле та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення.

9 Т а ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.

10 Т а не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите.

11 М и ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,

12 щ об ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.

13 Б о Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,

14 г оворячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе!

15 І , терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.

16 Б о люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.

17 Т ому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,

18 щ об у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,

19 щ о вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,

20 к уди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.