1 Х іба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

2 Я к раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3 т ак місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

4 К оли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

5 З одяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

6 А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

7 П ам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

8 Н е побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

9 Я к хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

10 н е вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

11 Т ож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

12 Ч и я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

13 К оли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

14 т о Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

15 І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

16 Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

17 Щ о таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

18 Т и щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

19 Я к довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

20 Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

21 І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...