1 Х іба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

»Nuestra vida en este mundo es de duro trabajo; nuestros días son como los de un jornalero.

2 Я к раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Somos como los esclavos: sólo queremos descansar; parecemos asalariados: sólo queremos que nos paguen.

3 т ак місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Pero en mi caso, ¿qué me ha tocado? ¡Meses de sufrimiento y noches de miseria!

4 К оли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Me acuesto y me pregunto si volveré a levantarme; se me hacen largas las noches, esperando el nuevo día.

5 З одяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Mi cuerpo es una costra infestada de gusanos; la poca piel que me queda huele mal y supura.

6 А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Pasan mis días más veloces que una lanzadera, y ya he perdido toda esperanza.

7 П ам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

»Dios mío, recuerda que mi vida es como un suspiro, y que mis ojos no volverán a ver el bien.

8 Н е побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Los que hoy me ven, no volverán a verme, pues cuando tú me mires, dejaré de existir.

9 Я к хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Como nubes que se van desvaneciendo son los que mueren: del sepulcro jamás volverán.

10 н е вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Jamás vuelven a su casa; en su lugar de origen son olvidados.

11 Т ож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

»Por eso no puedo quedarme callado. Es tanta mi angustia y mi amargura que tengo que dar voz a mi queja.

12 Ч и я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

¡Yo no soy el mar, ni un monstruo marino, para que tengas que ponerme una mordaza!

13 К оли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Cuando pienso hallar consuelo en mi lecho, y que acostado atenuaré mis quejas,

14 т о Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

tú vienes y me asustas en mis sueños; ¡me llenas de terror con visiones!

15 І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

¡Preferiría que me estrangularas, que me quitaras la vida!

16 Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

¡Aborrezco esta vida! ¡No quiero seguir viviendo! ¡Déjame ya! ¡No vale la pena seguir viviendo!

17 Щ о таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

¿Qué es el ser humano, que lo engrandeces, y lo tienes tan cerca de tu corazón?

18 Т и щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

¿Por qué lo visitas todos los días, y a todas horas lo pones a prueba?

19 Я к довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

¿Cuándo vas a dejar de vigilarme? ¿Cuándo vas a dejarme siquiera tragar saliva?

20 Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Si he pecado, ¿qué daño puedo hacerte? ¡Deja ya de vigilar a los seres humanos! ¿Por qué te ensañas tanto conmigo? ¿Por qué me ves como una carga?

21 І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

¡Quítame esta rebeldía, y perdona mi maldad! Así podré volver a ser polvo, y si mañana me buscas, ya no existiré.»