1 Х іба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Is there not an appointed time to man upon earth? are not his days also like the days of an hireling?

2 Я к раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

As a servant earnestly desireth the shadow, and as an hireling looketh for the reward of his work:

3 т ак місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

So am I made to possess months of vanity, and wearisome nights are appointed to me.

4 К оли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

When I lie down, I say, When shall I arise, and the night be gone? and I am full of tossings to and fro unto the dawning of the day.

5 З одяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

My flesh is clothed with worms and clods of dust; my skin is broken, and become loathsome.

6 А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

My days are swifter than a weaver's shuttle, and are spent without hope.

7 П ам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

O remember that my life is wind: mine eye shall no more see good.

8 Н е побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

The eye of him that hath seen me shall see me no more: thine eyes are upon me, and I am not.

9 Я к хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

As the cloud is consumed and vanisheth away: so he that goeth down to the grave shall come up no more.

10 н е вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

He shall return no more to his house, neither shall his place know him any more.

11 Т ож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Therefore I will not refrain my mouth; I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.

12 Ч и я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Am I a sea, or a whale, that thou settest a watch over me?

13 К оли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

When I say, My bed shall comfort me, my couch shall ease my complaints;

14 т о Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

Then thou scarest me with dreams, and terrifiest me through visions:

15 І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

So that my soul chooseth strangling, and death rather than my life.

16 Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

I loathe it; I would not live alway: let me alone; for my days are vanity.

17 Щ о таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

What is man, that thou shouldest magnify him? and that thou shouldest set thine heart upon him?

18 Т и щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

And that thou shouldest visit him every morning, and try him every moment?

19 Я к довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

How long wilt thou not depart from me, nor let me alone till I swallow down my spittle?

20 Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

I have sinned; what shall I do unto thee, O thou preserver of men? why hast thou set me as a mark against thee, so that I am a burden to myself?

21 І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

And why dost thou not pardon my transgression, and take away my iniquity? for now shall I sleep in the dust; and thou shalt seek me in the morning, but I shall not be.