1 Х іба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Не определено ли человеку время на земле, и дни его не то же ли, что дни наемника?

2 Я к раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Как раб жаждет тени, и как наемник ждет окончания работы своей,

3 т ак місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

так я получил в удел месяцы суетные, и ночи горестные отчислены мне.

4 К оли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Когда ложусь, то говорю: 'когда-то встану?', а вечер длится, и я ворочаюсь досыта до самого рассвета.

5 З одяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Тело мое одето червями и пыльными струпами; кожа моя лопается и гноится.

6 А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Дни мои бегут скорее челнока и кончаются без надежды.

7 П ам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Вспомни, что жизнь моя дуновение, что око мое не возвратится видеть доброе.

8 Н е побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Не увидит меня око видевшего меня; очи Твои на меня, --и нет меня.

9 Я к хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Редеет облако и уходит; так нисшедший в преисподнюю не выйдет,

10 н е вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

не возвратится более в дом свой, и место его не будет уже знать его.

11 Т ож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Не буду же я удерживать уст моих; буду говорить в стеснении духа моего; буду жаловаться в горести души моей.

12 Ч и я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Разве я море или морское чудовище, что Ты поставил надо мною стражу?

13 К оли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Когда подумаю: утешит меня постель моя, унесет горесть мою ложе мое,

14 т о Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

ты страшишь меня снами и видениями пугаешь меня;

15 І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

и душа моя желает лучше прекращения дыхания, лучше смерти, нежели костей моих.

16 Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Опротивела мне жизнь. Не вечно жить мне. Отступи от меня, ибо дни мои суета.

17 Щ о таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Что такое человек, что Ты столько ценишь его и обращаешь на него внимание Твое,

18 Т и щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

посещаешь его каждое утро, каждое мгновение испытываешь его?

19 Я к довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Доколе же Ты не оставишь, доколе не отойдешь от меня, доколе не дашь мне проглотить слюну мою?

20 Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Если я согрешил, то что я сделаю Тебе, страж человеков! Зачем Ты поставил меня противником Себе, так что я стал самому себе в тягость?

21 І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

И зачем бы не простить мне греха и не снять с меня беззакония моего? ибо, вот, я лягу в прахе; завтра поищешь меня, и меня нет.