1 П о цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

После того открыл Иов уста свои и проклял день свой.

2 І Йов заговорив та й сказав:

И начал Иов и сказал:

3 Х ай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

погибни день, в который я родился, и ночь, в которую сказано: зачался человек!

4 Н ехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

День тот да будет тьмою; да не взыщет его Бог свыше, и да не воссияет над ним свет!

5 Б одай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Да омрачит его тьма и тень смертная, да обложит его туча, да страшатся его, как палящего зноя!

6 О ця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Ночь та, --да обладает ею мрак, да не сочтется она в днях года, да не войдет в число месяцев!

7 Т ож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

О! ночь та--да будет она безлюдна; да не войдет в нее веселье!

8 Б одай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Да проклянут ее проклинающие день, способные разбудить левиафана!

9 Х ай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Да померкнут звезды рассвета ее: пусть ждет она света, и он не приходит, и да не увидит она ресниц денницы

10 б о вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

за то, что не затворила дверей чрева моей и не сокрыла горести от очей моих!

11 Ч ому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Для чего не умер я, выходя из утробы, и не скончался, когда вышел из чрева?

12 Ч ого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Зачем приняли меня колени? зачем было мне сосать сосцы?

13 Б о тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Теперь бы лежал я и почивал; спал бы, и мне было бы покойно

14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

с царями и советниками земли, которые застраивали для себя пустыни,

15 а бо із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

или с князьями, у которых было золото, и которые наполняли домы свои серебром;

16 А бо чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

или, как выкидыш сокрытый, я не существовал бы, как младенцы, не увидевшие света.

17 Т ам же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Там беззаконные перестают наводить страх, и там отдыхают истощившиеся в силах.

18 р азом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Там узники вместе наслаждаются покоем и не слышат криков приставника.

19 М алий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Малый и великий там равны, и раб свободен от господина своего.

20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

На что дан страдальцу свет, и жизнь огорченным душею,

21 щ о вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

которые ждут смерти, и нет ее, которые вырыли бы ее охотнее, нежели клад,

22 т им, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

обрадовались бы до восторга, восхитились бы, что нашли гроб?

23 м ужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

человеку, которого путь закрыт, и которого Бог окружил мраком?

24 Б о зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Вздохи мои предупреждают хлеб мой, и стоны мои льются, как вода,

25 б о страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

ибо ужасное, чего я ужасался, то и постигло меня; и чего я боялся, то и пришло ко мне.

26 Н е знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Нет мне мира, нет покоя, нет отрады: постигло несчастье.