1 Л юдина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

2 в она виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

3 І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

4 Х то чистого вивести може з нечистого? Ані один!

5 Я кщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

6 в ідвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

7 Б о дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

8 я кщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

9 т о від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

10 А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

11 Я к вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

12 т ак і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

13 О , якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

14 Я к помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

15 К ликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

16 б о кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

17 п ровина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

18 А ле гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

19 к аміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

20 Т и силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

21 Ч и сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

22 Б оліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..