1 Л юдина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Човекът роден от жена е кратковременен И пълен със смущение.

2 в она виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Цъфти като цвят, и се покосява; Бяга като сянка, и не се държи.

3 І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

И върху такъв ли отваряш очите Си, И ме караш на съд с Тебе?

4 Х то чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Кой може да извади чисто от нечисто? Никой.

5 Я кщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Тъй като дните му са определени, И числото на месеците му е у Тебе, И Ти си поставил границите му, които не може да премине,

6 в ідвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

Отвърни погледа Си от него, за да си почине, Догде като наемник доизкара деня си.

7 Б о дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

Защото за дървото има надежда Че, ако се отсече пак ще поникне, И че издънката му няма да изчезне,

8 я кщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

Даже ако коренът му остарее в земята, И ако пънът му умре в пръстта;

9 т о від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

Понеже от дъха на водата ще поникне, И ще покара клончета като новопосадено.

10 А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Но човек умира и прехожда; Да! човек издъхва, и де го?

11 Я к вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Както водите чезнат из морето, И реката престава и пресъхва,

12 т ак і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

Така човек ляга, и не става вече; Докато небесата не преминат те няма да се събудят, И няма да станат от съня си.

13 О , якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

О, дано ме скриеше Ти в преизподнята, Да ме покриеше догде премине гневът Ти, Да ми определеше срок, и <тогава> да би ме спомнил!

14 Я к помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Ако умре човек, ще оживее ли? През всичките дни на воюването си ще чакам, Докато дойде промяната ми.

15 К ликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Ще повикнеш, и аз ще Ти се отзова; Ще пожелаеш делото на ръцете Си.

16 б о кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

А сега броиш стъпките ми; Не наблюдаваш ли греховете ми?

17 п ровина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

Престъплението ми е запечатано в мешец, И зашиваш беззаконието ми.

18 А ле гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

Наистина, <както> и планината като пада унищожава се, И скалата се премества от мястото си;

19 к аміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

<Както> водите изтриват камъните; И наводненията им завличат пръстта от земята; <Така> Ти погубваш надеждата на човека.

20 Т и силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Надделяваш всякога над него, и той прехожда; Изменяваш лицето му, и го отпращаш.

21 Ч и сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

Синовете му достигат до почитание, а той не знае; И биват свалени, а той не забелязва това за тях;

22 Б оліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

<Знае> само, че снагата му е за него в болки, И душата му е за него в жалеене.