1 А Йоав, син Церуї, пізнав, що цареве серце прихилилося до Авесалома.

И Иоав Саруиният син позна, че сърцето на царя беше <наклонено> към Авесалома.

2 І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: Удавай жалобу, і вберись у жалобні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жалобі за померлим.

Затова Иоав прати в Текое та доведоха от там една умна жена, и рече й: Престори се, моля, че си в жалейка и облечи траурни дрехи, и не се помазвай с масло, но бъди като жена, която жалее дълго време за мъртвец;

3 І прийдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово. І Йоав поклав ці слова в її уста.

и иди при царя та му говори според тия думи. И Иоав тури думите в устата й.

4 І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: Поможи, царю!

И когато текойката <дойде да> говори на царя, падна с лице на земята та се поклони, и рече: Помогни ми царю.

5 І сказав до неї цар: Що тобі? А та відказала: Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.

И царят й рече: Що имаш? А тя рече: Ах! аз съм вдовица; мъжът ми умря.

6 А в невільниці твоєї двоє синів. І посварилися вони обидва в полі, а рятівника між ними не було, і вдарив один одного, та й убив його.

Слугинята ти имаше двама сина, и те двамата се сбиха на полето; и като нямаше кой да ги раздели, единият удари другият и го уби.

7 А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоємця. І погасять вони останню іскру мою, яка позосталася, щоб не лишити моєму чоловікові ані ймення, ані нащадків на поверхні землі...

И, ето, всичките роднини станаха против слугинята ти и рекоха: Предай оногова, който удари брата си, за да го убием за живота на брата му, когото уби, и така да изтребим и наследника. Така ще угасят въглена, който ми е останал, и не ще оставят на мъжа ми ни име, ни остатък по лицето на света.

8 І сказав цар до тієї жінки: Іди до свого дому, а я накажу про тебе.

И царят каза на жената: Иди у дома си; аз ще разпоредя за тебе.

9 І сказала та текоїтянка до царя: На мене, пане мій царю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні.

А текойката каза на царя: Господарю мой царю, беззаконието нека бъде на мене и на бащиния ми дом; а царят и престолът му нека бъдат невинни.

10 І сказав цар: Того, хто буде говорити на тебе, приведеш його до мене, і він більш уже не займе тебе.

И рече царят: Който проговори против тебе, доведи го при мене, и няма вече да те докачи.

11 Т а вона відказала: Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножити на згубу месника за кров та щоб вони не погубили мого сина. А він відказав: Як живий Господь, не впаде на землю й волосина сина твого!

И тя рече: Моля, нека помни царят Господа своя Бог, за да не продължава вече отмъстителят за кръвта да изтребва, и да не погуби сина ми. А той рече: заклевам се в живота на Господа, ни един косъм на сина ти няма да падне на земята.

12 І сказала та жінка: Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя! А він відказав: Говори!

Тогава жената рече: Нека каже, моля, слугинята ти една дума на господаря си царя. И той рече: Кажи.

13 І сказала та жінка: А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинуватив, бо цар не вертає свого вигнанця.

И жената рече: Тогава защо си помислил такова нещо против Божиите люде? понеже царят, като казва това, излиза виновен загдето царят не възвръща своя заточеник.

14 Б о ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він задумав не відвернути від Себе відігнаного.

Защото е неизбежно ние да умрем, и сме като вода разляна по земята, която не се събира пак; па и Бог не отнема живот, но изнамерва средства, щото заточеният да не остане отдалечен от Него.

15 І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той народ настрашив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу я цареві, може виконає цар слово своєї невільниці.

Сега по тая причина дойдох да кажа това на господаря си царя, че людете ме уплашиха; и слугинята ти рече: Ще говоря сега на царя; може би царят да изпълни просбата на слугинята си.

16 Б о цар вислухає, щоб урятувати свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче вигубити мене та мого сина разом із Божого спадку.

Защото царят ще послуша, за да избави слугинята си от ръката на човека, <който иска> да погуби и мене и сина ми изсред Божието наследство.

17 І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!

И слугинята ти рече: Думата на господаря ми нека бъде сега утешителна; защото господарят ми царят е като Божий ангел за да разсъждава за доброто и злото; и Господ твой Бог да бъде с тебе.

18 А цар відповів та й сказав до тієї жінки: Не заховай передо мною нічого, про що я спитаю тебе. І сказала та жінка: Нехай же говорить пан мій цар!

Тогава царят в отговор каза на жената: Моля, да не скриеш от мене това, за което ще те попитам. И рече жената: Нека проговори, моля, господарят ми царят.

19 І цар сказав: Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому? І відповіла та жінка та й сказала: Як жива душа моя, пане мій царю, не можна відхилитися ані праворуч, ані ліворуч від усього, що говорив мій пан цар, бо твій раб Йоав він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова.

И рече царят: С тебе ли е във всичко това ръката на Иоава? И жената в отговор рече: Заклевам се в живота на душата ти господарю мой царю, никой не може да се отклони ни на дясно ни на ляво от нищо що изрече господарят ми царят; защото слугата ти Иоав, той ми заповяда, и той тури всички тия думи в устата на слугинята ти.

20 Щ об змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі.

Слугата ти Иоав стори това, за да измени лицето на работата; и господарят ми е мъдър с мъдростта на един Божий ангел, за да познава всичко, що има на света.

21 І сказав цар до Йоава: Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни того юнака, Авесалома!

Тогава царят каза на Иоава: Ето сега, сторих това нещо; иди прочее, доведи младежа Авесалом.

22 І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагословив царя. І сказав Йоав: Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба.

И Иоав падна с лице на земята та се поклони и благослови царя. И рече Иоав: Днес слугата ти познава, че придобих твоето благоволение, господарю мой царю, тъй като царят изпълни желанието на слугата си.

23 І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесалома до Єрусалиму.

И така Иоав стана и отиде в Гесур, и доведе Авесалома в Ерусалим.

24 А цар сказав: Нехай він вернеться до свого дому, але обличчя мого не побачить. І вернувся Авесалом до дому свого, та царського обличчя не бачив.

А царят рече: Нека се отбие в своята къща, а моето лице да не види. Затова Авесалом се отби в своята си къща и не видя лицето на царя.

25 А такого вродливого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хвалений, від стопи ноги його й аж до верху голови його не було в ньому вади.

А в целия Израил нямаше човек толкова много хвален за красотата си колкото Авесалома; от петата на ногата му, дори до върха на главата му нямаше в него недостатък.

26 А коли він голив свою голову, а голив він щороку, бо тяжке було волосся на ньому, тому голив його то важив волосся голови своєї на двісті шеклів царської ваги.

И когато острижеше главата си, (защото всяка година я стрижеше, понеже <косата> му натегваше, затова я стрижеше), претегляше косата на главата си, и тя <тежеше> двеста сикли според царската теглилка.

27 І народилися Авесаломові троє синів та одна дочка, а ім'я їй Тамара. Вона була жінка вродлива з вигляду.

И родиха се на Авесалома трима сина и една дъщеря на име Тамар, която беше красива.

28 І сидів Авесалом в Єрусалимі два роки часу, а царського обличчя не бачив.

И Авесалом седя в Ерусалим цели две години без да види лицето на царя.

29 І послав Авесалом до Йоава, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти.

Тогава Авесалом повика Иоава, за да го изпрати при царя; но той отказа да дойде при него. И повика го втори път; но пак отказа да дойде.

30 І сказав він до своїх слуг: Погляньте на Йоавову ділянку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, ідіть і підпаліть його огнем. І Авесаломові слуги підпалили ту ділянку поля огнем.

Затова, каза на слугите си: Вижте, Иоавовата нива е близо до моята, и там има ечемик; идете запалете го. И тъй Авесаломовите слуги запалиха нивата.

31 Т оді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: Нащо слуги твої підпалили огнем ту мою ділянку поля?

Тогава Иоав стана та отиде при Авесалома в къщата му и му каза: Защо са запалили слугите ти нивата ми?

32 І сказав Авесалом до Йоава: Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю тебе до царя сказати: Чого я прийшов із Ґешуру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб'є мене...

А Авесалом отговори на Иоава: Ето, пратих до тебе да кажат: Дойди тук за да те пратя при царя да кажеш: Защо съм дошъл от Гесур? по-добре щеше да е за мене да бях още там; сега, прочее, нека видя лицето на царя; и ако има неправда в мене, нека ме убие.

33 І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесалома, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома...

Тогава Иоав дойде при царя та му извести това; и той повика Авесалома, който като дойде при царя, поклони се с лице до земята пред царя; и царят целуна Авесалома.