1 І зібрався Яків, і пішов до краю синів Кедему.

Тогава Яков тръгна и отиде в земята на източните жители.

2 І побачив, аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада. А на отворі криниці лежав великий камінь.

И погледна, и, ето, кладенец на полето, и там три стада овци, които почиваха при него, защото от оня кладенец напояваха стадата; и върху отвора на кладенеца имаше голям камък.

3 І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце.

И когато се събираха там всичките стада, отваляха камъка от отвора на кладенеца та напояваха стадата; после пак туряха камъка на мястото му над отвора на кладенеца.

4 І сказав до пастухів Яків: Браття мої, звідкіля ви? А ті відказали: Ми з Харану.

И Яков каза на <овчарите>: Братя, от где сте? А те рекоха: От Харан сме.

5 І сказав їм: Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового? І відказали: Знаємо.

И рече им: Познавате ли Лавана, Нахоровия син? Отговориха: Познаваме.

6 І сказав їм: Чи гаразд із ним? І відказали: Гаразд. А ось Рахіль, дочка його, приходить з отарою.

И рече им: Здрав ли е? А те рекоха: Здрав е; и ето дъщеря му Рахил иде с овците.

7 І сказав: Тож іще багато дня, не час зганяти худобу. Напійте отару, та йдіть пасіть.

А той каза: Вижте, още е много рано, не е време да се прибира добитъкът; напойте овците и идете да ги пасете.

8 А вони відказали: Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, тоді понапуваємо отару.

А те рекоха: Не можем доде се не съберат всичките стада и не отвалят камъка от отвора на кладенеца; тогава напояваме овците.

9 І ще він говорив із ними, аж ось приходить Рахіль з отарою батька свого, бо була вона пастушка.

Докато им говореше още, дойде Рахил с бащините си овци, защото тя ги пасеше.

10 І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отвору криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї.

А като видя Яков Рахил, дъщерята на вуйка си Лавана, и овците на вуйка си Лавана, Яков се приближи та отвали камъка от отвора на кладенеца; и напои стадото на вуйка си Лавана.

11 І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав...

И Яков целуна Рахил и заплака с висок глас.

12 І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму...

И Яков каза на Рахил, че е брат на баща й, и че е син на Ревека; а тя се затече, та извести на баща си.

13 І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.

А Лаван, като чу за своя сестриник Яков, затече се да го посрещне; и прегърна го, целуна го и го заведе у дома си. Тогава <Яков> разказа на Лавана всичко.

14 І промовив до нього Лаван: Поправді, ти кість моя й тіло моє! І сидів він із ним місяць часу.

И Лаван му рече: Наистина ти си моя кост и моя плът. И <Яков> живя при него един месец.

15 І сказав Лаван до Якова: Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даремно? Скажи ж мені, яка плата тобі?

След това Лаван рече на Якова: Нима, като си ми брат, ти ще ми работиш безплатно? Кажи ми, каква да ти бъде заплатата.

16 А в Лавана було дві дочки: ім'я старшій Лія, а ім'я молодшій Рахіль.

А Лаван имаше две дъщери: името на по-старата беше Лия, а името на по-младата Рахил,

17 О чі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду.

на Лия очите не бяха здрави; а Рахил имаше хубава снага и хубаво лице.

18 І покохав Яків Рахіль, та й сказав: Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою.

И Яков, понеже обикна Рахил, рече: Ще ти работя седем години за по-малката ти дъщеря, Рахил.

19 І промовив Лаван: Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!

И рече Лаван: По-добре да я дам на тебе, отколкото да я дам на друг мъж; живей при мене.

20 І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів.

И тъй, Яков работи за Рахил седем години; но, поради любовта му към нея, те му се видяха като няколко дни.

21 І сказав Яків Лаванові: Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду!

След това Яков каза на Лавана: Дай жена ми, защото дойде вече време да вляза при нея.

22 І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину.

И тъй, Лаван събра всичките хора от това място и даде угощение.

23 І сталося ввечері, і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся.

А вечерта взе дъщеря си Лия, та му я доведе; и той влезе при нея.

24 А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю.

И Лаван даде слугинята си Зелфа за слугиня на дъщеря си Лия.

25 А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: Що це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? Нащо ж обманив ти мене?

Но на утринта, ето че беше Лия. И <Яков> рече на Лавана: Що е това, което ми стори ти? Нали за Рахил ти работих? Тогава защо ме излъга?

26 А Лаван відказав: У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.

А Лаван каза: В нашето място няма обичай да се дава по-младата преди по-старата.

27 В иповни тиждень для цієї, і буде дана тобі також та, за працю, що будеш працювати в мене ще сім літ других.

Свърши <сватбарската> седмица с тая; и ще ти дам и оная за работата, която ще ми вършиш още седем години.

28 І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї. І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку.

И Яков стори така; свърши седмицата с <Лия и тогава Лаван> му даде дъщеря си Рахил за жена.

29 І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю.

И Лаван даде слугинята си Вала за слугиня на дъщеря си Рахил.

30 І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім літ других.

И <Яков> влезе при Рахил, и обикна Рахил повече от Лия; и работи на <Лавана> още седем години.

31 І побачив Господь, що зненавиджена Лія, і відкрив її утробу, а Рахіль була неплідна.

А Господ, понеже видя, че Лия не беше обичана, отвори утробата й; а Рахил беше бездетна.

32 І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім'я йому: Рувим, бо сказала була: Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!

И тъй, Лия зачна и роди син, и наименува го Рувим {Т.е., Ето син.}, защото си думаше: Господ погледна на неволята ми; сега мъжът ми ще ме обикне.

33 І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Господь почув, що я зненавиджена, і дав мені також цього. І назвала ймення йому: Симеон.

И пак зачна и роди син; и рече: Понеже чу Господ, че не съм любима, затова ми даде и тоя син; и наименува го Симеон {Т.е., Послушание.}.

34 І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому. Тому й назвала ім'я йому: Левій.

Пак зачна и роди син; и рече: Сега вече мъжът ми ще се привърже към мене, защото му родих три сина; затова го наименува Левий {Т.е., Съединение.}.

35 І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тим разом я буду хвалити Господа! Тому назвала ім'я йому: Юда. Та й перестала роджати.

И пак зачна и роди син; и рече: Тоя път ще възхваля Господа; затова го наименува Юда {Т.е., Славословие.}. И престана да ражда.