1 Д авидів. Благословенний Господь, моя скеля, що руки мої Він навчає до бою, пальці мої до війни!

(По слав. 143). Давидов <псалом>. Благословен да бъде Господ, моята канара. Който учи ръцете ми да воюват, Пръстите ми да се бият, -

2 В ін моє милосердя й твердиня моя, фортеця моя та моя охорона мені, Він мій щит, і я до Нього вдаюся, Він мій народ підбиває під мене!

<Който> ми <показва> милосърдие, Който е моята крепост, Високата ми кула, и моят избавител, Щитът мой, и Онзи на Когото уповавам, - Който покорява людете ми под мене.

3 Г осподи, що то людина, що знаєш її, що то син людський, що зважаєш на нього?

Господи, що е човек та да обръщаш внимание на него! Син човешки та да го зачиташ!

4 Л юдина стала до пари подібна, її дні як та тінь проминуща!

Човек прилича на лъх; Дните му са като сянка, която преминава.

5 Г осподи, нахили Своє небо, й зійди, доторкнися до гір, і вони задимують!

Господи, приклони небесата Си и слез, Допри се до планините, и те ще задимят.

6 З аблищи блискавицею, й їх розпорош, пошли Свої стріли, і їх побентеж!

Застрели със светкавица, за да ги разпръснеш, Хвърли стрелите Си, за да ги поразиш.

7 П ошли з висоти Свою руку, й мене порятуй, і визволь мене з вод великих, від руки чужинців,

Простри ръката Си от горе, Избави ме, и извлечи ме от големи води, От ръката на чужденците,

8 щ о їхні уста промовляють неправду, а їхня правиця правиця зрадлива!

Чиито уста говорят суета, И чиято десница <в клетва> е десница на лъжа,

9 Б оже, я пісню нову заспіваю Тобі, на арфі десятиструнній заграю Тобі,

Боже, нова песен ще Ти възпея, С десетострунен псалтир ще пея хваления на Тебе,

10 щ о Ти перемогу царям подаєш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча!

Който даваш избавление на царете, И Който спасяваш слугата Си Давида от пагубен меч.

11 П орятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинців, що їхні уста промовляють марноту, а їхня правиця правиця зрадлива,

Избави ме, и изтръгни ме от ръката на чужденците, Чиито уста говорят суета, И чиято десница <в клетва> е десница на лъжа.

12 щ об були сини наші, немов саджанці, виплекані в їхній молодості, наші дочки немов ті наріжні стовпи, витесані на окрасу палати!

Когато нашите синове в младостта си Бъдат като пораснали младоки, И нашите дъщери като краеъгълни камъни Издялани за украшение на дворци;

13 П овні наші комори, вони видають найрізніше, котяться тисячами наші вівці та кози, десятками тисяч по наших подвір'ях розплоджуються!

<Когато> житниците ни бъдат пълни, Доставящи всякакъв вид храна, <И> овцете ни се умножават с хиляди И десетки хиляди по полетата ни;

14 С иті наші бики, немає пригод і немає хвороби, і на вулицях наших нема нарікань!

<Когато> воловете ни бъдат добре натоварени; Когато няма нито нахлуване навътре, нито налитане на вън, Нито вик по нашите улици;

15 Б лаженний народ, що йому так ведеться, блаженний народ, що Господь йому Бог!

<Тогава> блазе на оня народ, който е в такова състояние! Блажен оня народ, на когото Господ е Бог!