1 Д ля чого часи не заховані від Всемогутнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

Защо, ако времената не са скрити от Всемогъщия, Ония които Го познават, не виждат дните Му <за съд?>

2 П ересовують межі безбожні, стадо грабують вони та пасуть,

Едни преместят межди, Грабят стада и ги пасат;

3 з аймають осла в сиротини, беруть у заставу вола від удовиць,

Откарват осела на сирачетата; Вземат в залог говедото на вдовицата;

4 в они бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю...

Изтласкват бедните от пътя; Сиромасите на земята се крият заедно <от тях>.

5 Т ож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей...

Ето, като диви осли в пустинята излизат по работата си, Подраняват да търсят храна; Пустинята им доставя храна за чадата им.

6 Н а полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

Жънат фуража в нивата, <за да го ядат>. И берат лозата на неправедника;

7 н аго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді,

Цяла нощ лежат голи без дрехи, И нямат завивка в студа;

8 м окнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають...

Измокрюват се от планинските дъждове, И прегръщат скалата, понеже нямат прибежище.

9 С ироту відривають від перс, і в заставу беруть від убогого...

<Други> грабват сирачето от съседите, И вземат залог от сиромаха.

10 Х одять наго вони, без вбрання, і голодними носять снопи.

Голи, тия ходят крадешком без дреха, И гладни, носят сноповете;

11 Х оч між мурами їхніми роблять оливу, топчуть чавила, та прагнуть вони!

Изстискват дървено масло в техните огради, Тъпчат линовете им, а остават жадни.

12 С тогнуть люди із міста, і кричить душа вбиваних, а Бог на це зло не звертає уваги...

Умиращите охкат из града, И душата на ранените вика; Но пак това безумие Бог не гледа.

13 В они проти світла бунтують, не знають доріг Його, і на стежках Його не сидять.

<Други> са от противниците на виделината; Не знаят пътищата й, И не стоят в пътеките й,

14 Н а світанку встає душогуб, замордовує бідного та злидаря, а ніч він проводить, як злодій...

Убиецът става в зори и убива сиромаха и нуждаещия се, А нощем е като крадец.

15 А перелюбника око чекає смеркання, говорячи: Не побачить мене жодне око! і заслону кладе на обличчя...

Така и окото на прелюбодееца очаква да се мръкне, Като казва: Око не ще ме види; И преличава лицето си.

16 П ідкопуються під доми в темноті, замикаються вдень, світла не знають вони,

В тъмнината пробиват къщи; Те се затварят през деня, Видело не познават.

17 б о ранок для них усіх разом то темрява, і знають вони жахи темряви...

Защото за всички тях зората е като мрачната сянка; Понеже познават ужасите на мрачната сянка.

18 Т акий легкий він на поверхні води, на землі їхня частка проклята, не вернеться він на дорогу садів-виноградів...

Бърже се <отвличат> по лицето на водата; Делът им е проклет на земята; Не се обръщат <вече> към пътя за лозята.

19 Я к посуха та спека їдять сніжну воду, так шеол поїсть грішників!

<Както> сушата и топлината поглъщат водата от снега, <Така> и преизподнята грешните.

20 З абуде його лоно матері, буде жерти черва його, мов солодощі, більше не буде він згадуваний, і безбожник поламаний буде, мов дерево!...

Майчината утроба ще ги забрави; Червеят ще има сладко ястие в тях; Няма вече да се спомнят; И неправдата ще се строши като дърво.

21 Ч инить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра.

Поглъщат неплодната, която не ражда; И на вдовицата не правят добро,

22 А міццю своєю він тягне могутніх, коли він встає, то ніхто вже не певний свойого життя!

Влачат и мощните със силата си; Те стават, и никой не е безопасен в живота си.

23 Б ог дає йому все на безпеку, і на те він спирається, та очі Його бачать їхні дороги:

<Бог> им дава безопасност, и те се успокояват с нея: Но очите Му са върху пътищата им.

24 п ідіймуться трохи й немає вже їх, бо понижені... Як усе, вони гинуть, і зрізуються, немов та колоскова головка...

Въздигнаха се за малко, и, ето, че ги няма! Снишават се; и както всички <други> си отиват, И отсичат се както главите на класовете.

25 Я кщо ж ні, то хто зробить мене неправдомовцем, а слово моє на марноту оберне?

И сега, ако не е така, кой ще ме изкара лъжец, И ще обърне в нищо думите ми?