1 І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім'я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.

После пристигна и в Дервия и Листра; и, ето, там имаше един ученик на име Тимотей, син на една повярвала еврейка, а чийто баща беше грък.

2 Д обре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.

Тоя <ученик> имаше характер одобрен от братята в Листра и Икония.

3 П авло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.

Него Павел пожела да води със себе си, затова взе та го обряза поради юдеите, които бяха по ония места; понеже всички знаеха, че баща му беше грък.

4 Я к міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.

И като ходеха по градовете, предаваха им наредбите определени от апостолите и презвитерите в Ерусалим, за да ги пазят.

5 А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.

Така църквите се утвърждаваха във вярата, и от ден на ден се умножаваха числено.

6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.

И <апостолите> преминаха фригийската и галатийската земя, като им се забрани от Светия Дух да проповядват словото в Азия;

7 Д ійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.

и като дойдоха срещу Мизия опитаха се да отидат във Витания, но Исусовият Дух не им допусна.

8 О бминувши ж Мізію, прибули до Троади.

И тъй, като изминаха Мизия, слязоха в Троада.

9 І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!

И яви се на Павла нощем видение: един македонец стоеше та му се молеше, казвайки: Дойди в Македония и помогни ни.

10 Я к побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.

И като видя видението, веднага потърсихме <случай> да отидем в Македония, като дойдохме до заключение, че Бог ни призовава да проповядваме благовестието на тях.

11 Т ож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,

И тъй, като отплувахме от Троада, отправихме се право към Самотрак, на следния ден в Неапол,

12 з відтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.

и оттам във Филипи, който е главният град на оная част от Македония, и <римска> колония. В тоя град преседяхме няколко дни.

13 Д ня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.

А в събота излязохме вън от портата край една река, гдето предполагахме, че става молитва; и седнахме та говорихме на събраните <там> жени.

14 П рислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.

И някоя си богобоязлива жена на име Лидия, от град Тиатир, продавачка на морави <платове>, слушаше и Господ отвори сърцето й да внимава на това, което Павел говореше.

15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас.

И като се кръсти тя и домът й, помоли ни, казвайки: Ако ме признавате за вярна Господу, влезте в къщата ми и седнете. И принуди ни.

16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.

И <един ден>, като отивахме на молитвеното място, срещна ни една мома, която имаше предсказателен дух и чрез прокобяването си докарваше голяма печалба на господарите си.

17 В она йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!

Тя вървеше подир Павла и нас та викаше, казвайки: Тия човеци са слуги на Всевишния Бог, които ви проповядват път за спасение.

18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов.

Това тя правеше много дни <наред>. А понеже твърде дотегна на Павла, той се обърна и рече на духа: Заповядвам ти в името на Исуса Христа да излезеш от нея. И излезе в същия час.

19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.

А господарите й като видяха, че излезе и надеждата им за печалба, хванаха Павла и Сила та ги завлякоха на пазара пред началниците.

20 К оли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,

И като ги изведоха при градските съдии, рекоха: Тия човеци са юдеи и смущават града ни,

21 і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.

като проповядват обичаи, които не е позволено на нас, като римляни, да приемаме или да пазим.

22 І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.

На това народът купно се подигна против тях, градските съдии им разкъсаха дрехите и заповядаха да ги бият с тояги.

23 І , завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.

И като ги биха много, хвърлиха ги в тъмница, и заръчаха на тъмничния началник да ги варди здраво;

24 О державши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.

който, като получи такава заповед, хвърли ги в по-вътрешната тъмница, и стегна добре нозете им в клада.

25 А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх.

Но по среднощ, когато Павел и Сила се молеха с химни на Бога, а затворниците ги слушаха,

26 І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали...

внезапно стана голям трус, така че основите на тъмницата се поклатиха и веднага всички врати се отвориха, и оковите на всичките се развързаха.

27 Я к прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені.

И началникът, когато се събуди и видя тъмничните врати отворени, измъкна ножа си и щеше да се убие, мислейки че затворниците са избягали.

28 А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!

Но Павел извика със силен глас, думайки: Недей струва никакво зло на себе си, защото всички сме тука.

29 З ажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

Тогава <началникът> поиска светила, скочи вътре, и разтреперан падна пред Павла и Сила;

30 І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?

и изведе ги вън и рече: Господа, що трябва да сторя, за да се спася?

31 А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.

А те казаха: Повярвай в Господа, Исуса, и ще се спасиш, ти и домът ти.

32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

И говориха Господното учение на него и на всички, които бяха в дома му.

33 І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.

И той ги взе в същия час през нощта та им изми раните; и без забава се кръсти, той и всичките негови.

34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

И като ги заведе в къщата си, сложи им трапеза; и, повярвал в Бога, зарадва се с целия си дом.

35 А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!

А когато се разсъмна, градските съдии пратиха палачите да рекат: Пусни ония човеци.

36 І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!

И началникът съобщи думите на Павла, <казвайки>: Градските съдии са пратили да ви пуснем; сега, прочее, излезте и си идете с мир.

37 А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!

Но Павел им рече: Биха ни публично без да сме били осъдени, нас, които сме римляни, и ни хвърлиха в тъмница; и сега тайно ли ни извеждат? То не става; но те нека дойдат и ни изведат.

38 Ц і ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.

И палачите съобщиха тия думи на градските съдии; а те, като чуха, че били римляни, уплашиха се;

39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

и дойдоха та ги помолиха <да бъдат снизходителни> и като ги изведоха поканиха ги да си отидат от града.

40 І , вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.

А те, като излязоха от тъмницата, влязоха у Лидиини, и, като видяха братята, увещаваха ги и, си заминаха.