1 Л юдина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Человек, рожденный от женщины, скуден днями, но скорбью сыт.

2 в она виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Он, как цветок, прорастает и вянет. Ускользает, как тень, не задерживается.

3 І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

И на нем задержал Ты взгляд? И его Ты на суд ведешь?

4 Х то чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Кто выведет чистое из нечистого? Никто!

5 Я кщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Если дни его установлены, и число его месяцев Ты сосчитал, и поставил рубеж, который он не преступит,

6 в ідвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

то отведи от него Свой взгляд, оставь его в покое, пусть он, как батрак, порадуется своим дням. Иов жалуется, что Бог разрушает его надежду жить

7 Б о дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

Ведь и для дерева есть надежда: если срубят его, оно оживет и снова пустит побеги.

8 я кщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

Пусть корни его одряхлели в земле, и пень омертвел в пыли,

9 т о від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

чуть почует воду – расцветет, пустит ветви, как молодое растение.

10 А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

А человек умрет и исчезнет, испустит дух, и где он?

11 Я к вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Как исчезает вода из озера, как иссякает река и сохнет,

12 т ак і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

так и смертный ляжет и не поднимется; пока не исчезнут небеса – не проснется и от сна своего не встанет.

13 О , якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

О если бы Ты укрыл меня в мире мертвых, спрятал меня, пока не пройдет Твой гнев! О если бы Ты установил мне срок, а потом вспомнил бы обо мне!

14 Я к помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Когда человек умрет, будет ли он жить вновь? Все дни моей службы я бы ждал, когда придет мое избавление.

15 К ликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Ты бы позвал, и я бы ответил; творение Твоих рук растрогало бы Тебя.

16 б о кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

Тогда Ты считал бы мои шаги, но греха моего не выискивал бы;

17 п ровина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

накрепко запечатана была бы моя вина, Ты сокрыл бы мои проступки.

18 А ле гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

Но как гора рушится и дробится, и как скала сходит со своего места,

19 к аміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

как вода подтачивает камни, и потоки смывают почву, так и Ты губишь надежды смертного.

20 Т и силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Ты теснишь его до конца, и он уходит; Ты искажаешь его лицо и отсылаешь его.

21 Ч и сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

В чести ли дети его, он не знает; обижают ли их, не видит.

22 Б оліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

Он лишь чувствует: тело его болит и плачет лишь о себе.