1 Я к потемніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на розі всіх вулиць каміння святе порозкидане!

О, как поблекло золото! Как потускнело золото наилучшее! Драгоценные камни святилища разбросаны по всем перекресткам улиц.

2 К оштовні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за глиняний посуд полічені, за чин рук ганчарських!

Драгоценные сыны Сиона, некогда равноценные чистейшему золоту, теперь приравниваются к глиняной посуде, изделию рук горшечника.

3 Н авіть шакали витягують перса, годують своїх молодят, а доня народу мого жорстока, мов струсі в пустині:

Даже шакалы сосцы дают, чтобы кормить своих детенышей, но мой народ стал жесток, подобно страусам в пустыне.

4 я зик сосунця до його піднебіння від спраги прилип... Хліба жадають собі немовлята, й немає нікого, хто б їм відломив...

От жажды язык младенца прилипает к нёбу его, дети просят хлеба, но никто им его не дает.

5 Т і, що їли присмаки, на вулицях з голоду мліють; ті, що виплекані на пурпурі, тепер смітники обіймають...

Кто привык к изысканным яствам, выброшен на улицу, кто в роскоши воспитан копается в кучах мусора.

6 І більшою стала вина доньки люду мого за прогріх Содому, що був перевернений вмить, і не торкалися руки до нього...

Наказание народа моего превышает наказание Содома, который был разрушен мгновенно, и руки человеческие даже не коснулись его.

7 Ї ї можновладці чистіші від снігу були, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов перли, їхній вигляд сапфір,

Вожди Иерусалима были чище снега, белее молока, тела их были румянее кораллов, на вид были подобны сапфирам.

8 а тепер їхній вигляд чорніший за сажу, не розпізнають їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості, зробилась сухою, як дерево...

А сейчас они чернее копоти, их не узнают на улицах, кожа их сморщилась на костях их, иссохла, словно дерево.

9 З абитим мечем стало ліпше, ніж повбиваним голодом, що гинуть проколені, за браком плодів польових...

Те, кто погиб от меча, счастливее умирающих от голода. Испытывая муки голода, изнемогают они от недостатка полевых плодов.

10 Р уки жінок милосердних варили своїх діточок, які стали поживою їм під час руйнування дочки мого люду...

Своими руками любящие матери варили собственных детей; младенцы стали пищей во время гибели моего народа.

11 З акінчив Господь лютість Свою, вилив жар Свого гніву, і запалив на Сіоні огонь, і пожер він основи його!

Господь выплеснул все негодование Свое, Он излил пылающий гнев Свой и зажег в Сионе огонь, который пожрал основания его.

12 Н е вірили земні царі та всі мешканці цілого світу, що ввійде противник та ворог до брам Єрусалиму...

Не верили ни цари земные, ни все жители мира, что неприятель войдет в ворота Иерусалима.

13 У се сталося це за провини пророків його, за неправду священства його, що кров праведників серед нього лили...

Но это случилось из-за грехов его пророков и беззаконий его священников, которые проливали в нем кровь праведников.

14 П о вулицях бродять, немов ті сліпці, поплямовані кров'ю, так що люди не можуть діткнутись до одягу їхнього.

Теперь они, как слепые, бродят по улицам, оскверненные кровью, так что никто не осмеливается прикоснуться к ним.

15 У ступіться, нечисті! кричали до них, уступіться, збочуйте, не доторкуйтеся!... І повтікали вони й мандрували, і казали між людьми: Мешкати в нас більш не будуть!

«Уходите, нечистые! – кричат им, – уходите прочь, не прикасайтесь!» И тогда они исчезают и начинают скитаться между народами, а им и там говорят: «Вы не можете здесь оставаться».

16 Г осподнє лице розпорошило їх, не дивиться більше на них, бо вони не звертали уваги на обличчя священиків, до старих вони ласки не мали...

Господь Сам рассеял их, Он больше не смотрит за ними. Священникам не оказывают уважение, и старцам – милости.

17 У же прогляділи ми очі свої, даремно чекавши на поміч собі, на варті своїй ми чекали народу, який нас не спас...

Глаза наши утомились, напрасно ожидая помощи; с наших башен мы ожидали народ, который не мог спасти нас.

18 Ч атують вони наші кроки, щоб ходити не могли ми по площах своїх. Кінець наш наблизився, сповнилися наші дні, бо прийшов нам кінець...

На каждом шагу подстерегали нас, так что мы не могли ходить по улицам нашим. Приблизился наш конец, число наших дней сочтено: пришел наш конец.

19 Г нобителі наші скоріші були за орлів піднебесних, вони уганялись за нами по горах, на нас чатували в пустині...

Наши преследователи были быстрее орлов в небе. Они гонялись за нами по горам, подкарауливали нас в пустыне.

20 П опав в ями живущий наш дух, Господній помазанець, що ми говорили про нього: Ми будемо жити в тіні його серед народів.

Дыхание нашей жизни – царь наш, помазанник Господа, – пойман в их ловушки. А мы говорили, что под его тенью мы будем жить среди народов.

21 В еселися та тішся, о дочко Едому, що сидиш в краю Уц, також над тобою перейде злий келіх, уп'єшся й оголишся й ти!

Радуйся пока и веселись, дочь Эдома, живущая в земле Уц! Но и до тебя дойдет чаша, напьешься допьяна и обнажишься.

22 С кінчилася кара твоя, дочко Сіону, не буде Він більше тебе виганяти, та твоє беззаконня скарає Він, дочко Едому, відкриє провини твої!

О дочь Сиона! Наказание твое скоро закончится, Он не продлит изгнание твое. А тебя, дочь Эдома, Он накажет за беззакония твои и откроет все грехи твои.