1 Я к потемніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на розі всіх вулиць каміння святе порозкидане!

ها قَدَ فَقَدَ الذَّهَبُ بَرِيقَهُ، أفضَلُ الذَّهَبِ فَقَدَ لَمَعانَهُ. تُلقَى الحِجارَةُ الثَّمِينَةُ المُقَدَّسَةُ هُنا وَهُناكَ فِي زَوايا كُلِّ الطُّرُقاتِ.

2 К оштовні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за глиняний посуд полічені, за чин рук ганчарських!

ما كانَ أثْمَنَ أبناءِ صِهْيَوْنَ! يُوزَنُونَ بِالذَّهَبِ النَّقِيَّ. أمّا الآنَ فَيُحسُبُونَ آنِيَةً رَخِيصَةً، كَأوْعِيَةٍ فَخّارِيَّةٍ صَنَعَها الفَخّارِي.

3 Н авіть шакали витягують перса, годують своїх молодят, а доня народу мого жорстока, мов струсі в пустині:

حَتَّى بَناتُ آوَى يُرضِعْنَ صِغارَهُنَّ. أمّا ابنَةُ شَعبِي فَقَدْ تَقَسَّتْ كَثِيِراً كَالنَّعامِ فِي البَرِّيَّةِ.

4 я зик сосунця до його піднебіння від спраги прилип... Хліба жадають собі немовлята, й немає нікого, хто б їм відломив...

يَلصُقُ لِسانُ الرَّضِيعِ بِحَنَكِهِ مِنَ العَطَشِ. وَالصِّغارُ يَطلُبُونَ خُبْزاً، وَلا مَنْ يَمُدُّ لَهُمْ يَداً.

5 Т і, що їли присмаки, на вулицях з голоду мліють; ті, що виплекані на пурпурі, тепер смітники обіймають...

وَالَّذِينَ تَعَوَّدُوا أكلَ الأطايِبِ، هُمْ فِي الطُّرُقاتِ مُعدَمُونَ. وَالَّذِينَ تَعَوَّدُوا لِبْسَ أغلَى الثِّيابِ يَعِيشُونَ وَسَطَ المَزابِلِ.

6 І більшою стала вина доньки люду мого за прогріх Содому, що був перевернений вмить, і не торкалися руки до нього...

تَجاوَزَ إثْمُ شَعبِي خَطِيَّةَ سَدُومَ. وَفِي لَحظَةٍ أُطِيحَ بِسَدُومَ، مِنْ دُونِ يَدِ إنسان.

7 Ї ї можновладці чистіші від снігу були, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов перли, їхній вигляд сапфір,

كانَ المُكَرَّسُونَ فِيها أنقَى مِنَ الثَّلْجِ وَأشَدَّ بَياضاً مِنَ الحَلِيبِ. كانَتْ أجسامُهُمْ أكثَرَ حُمرَةً مِنَ المُرجانِ، وَمَنظَرُهُمْ كَالياقُوتِ الأزرَقِ.

8 а тепер їхній вигляд чорніший за сажу, не розпізнають їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості, зробилась сухою, як дерево...

وَالآنَ صارُوا أشَدَّ سَواداً مِنَ السِّخامِ. فَلا يُمَيَّزُونَ النّاسَ فِي الطُّرُقاتِ. التَصَقَ جِلْدُهُمْ بِعَظمِهِمْ. وَيَبِسَ كَالخَشَبِ.

9 З абитим мечем стало ліпше, ніж повбиваним голодом, що гинуть проколені, за браком плодів польових...

الَّذِينَ قُتِلُوا فِي الحَربِ كانُوا أفضَلَ حالاً مِنَ الَّذِينَ ماتُوا جُوعاً. الَّذِينَ اختَرَقَتْهُمُ السُّيُوفُ كانُوا أفضَلَ حالاً مِنَ الَّذِينَ ماتُوا مَحرُومِينَ مِنْ ثِمارِ الحُقُولِ.

10 Р уки жінок милосердних варили своїх діточок, які стали поживою їм під час руйнування дочки мого люду...

أكثَرُ الأُمَّهاتِ حَناناً طَبَخْنَ أولادَهُنَّ بِأيدِيهِنَّ، فَأصبَحُوا طَعاماً لَهُنّ عِندَما سُحِقَ شَعبِي.

11 З акінчив Господь лютість Свою, вилив жар Свого гніву, і запалив на Сіоні огонь, і пожер він основи його!

أظهَرَ اللهُ غَيظَهُ. وَسَكَبَ نارَ غَضَبِهِ. أضْرَمَ فِي صِهْيَوْنَ ناراً، فَالْتَهَمَتْ أساساتِها.

12 Н е вірили земні царі та всі мешканці цілого світу, що ввійде противник та ворог до брам Єрусалиму...

لَمْ يُصَدِّقْ مُلُوكُ الأرْضِ ذَلِكَ، وَلا أيُّ ساكِنٍ فِي العالَمِ. لَمْ يُصَدِّقُوا أنَّ خَصْماً وَعَدُوّاً يُمكِنُ أنْ يَدخُلا بَوّاباتِ القُدْسِ.

13 У се сталося це за провини пророків його, за неправду священства його, що кров праведників серед нього лили...

كانَ هَذا بِسَبَبِ خَطايا أنبِيائِها وَآثامِ كَهَنَتِها، الَّذِينَ سَفَكُوا فِي وَسَطِها دَمَ الأبرِياءِ.

14 П о вулицях бродять, немов ті сліпці, поплямовані кров'ю, так що люди не можуть діткнутись до одягу їхнього.

هامُوا كَالعِمْيانِ فِي الطُّرُقاتِ، مُلَطَّخِينَ بِالدَّمِ. تَنَجَّسَتْ مَلابِسُهُمْ. لَمَسَتْ ما لا يَنْبَغِي أنْ يُلْمَسَ أبَداً.

15 У ступіться, нечисті! кричали до них, уступіться, збочуйте, не доторкуйтеся!... І повтікали вони й мандрували, і казали між людьми: Мешкати в нас більш не будуть!

وَالآنَ يُنادِي عَلَيهِمْ آخَرُونَ: «ابتَعِدُوا! أنتُمْ نَجِسُونَ! ابتَعِدُوا! ابتَعِدُوا! لا تَلْمَسُونا!» الدَّمارُ حَلَّ بِهِمْ، فَهامُوا عَلَى وُجُوهِهِمْ. وَقالَتِ الشُّعُوبُ: «لَنْ نُسكِنَهُمْ بَينَنا فِيما بَعْدُ.»

16 Г осподнє лице розпорошило їх, не дивиться більше на них, бо вони не звертали уваги на обличчя священиків, до старих вони ласки не мали...

اللهُ نَفسُهُ شَتَّتَهُمْ، وَلا يَرعاهُمْ بَعْدُ. لَمْ يُكرَمُوا الكَهَنَةَ، وَلا أشْفَقُوا عَلَى الشُّيُوخِ.

17 У же прогляділи ми очі свої, даремно чекавши на поміч собі, на варті своїй ми чекали народу, який нас не спас...

ضَعُفَتْ عُيُونُنا وَنَحنُ نَنظُرُ إلَى مَنْ يُعِينُنا، لَكِنْ دُونَ جَدوَى. راقَبْنا وَراقَبْنا مِنْ بُرْجِنا مُتَوَقِّعِينَ أمَّةً لَمْ تُخَلِّصْنا.

18 Ч атують вони наші кроки, щоб ходити не могли ми по площах своїх. Кінець наш наблизився, сповнилися наші дні, бо прийшов нам кінець...

تَتَبَّعُوا خُطانا فَلَمْ نَستَطِعْ أنْ نَمشِيَ فِي ساحاتِ مَدِينَتِنا. اقتَرَبَتْ نِهايَتُنا. انتَهَى وَقْتُنا. جاءَتْ نِهايَتُنا حَقّاً.

19 Г нобителі наші скоріші були за орлів піднебесних, вони уганялись за нами по горах, на нас чатували в пустині...

كانَ مُطارِدُونا أسرَعَ مِنْ كُلِّ نُسُورِ السَّماءِ. عَلَى التِّلالِ طارَدُونا بِضَراوَةٍ. وَنَصَبُوا لَنا فِي البَرِّيَّةِ كَمِيناً.

20 П опав в ями живущий наш дух, Господній помазанець, що ми говорили про нього: Ми будемо жити в тіні його серед народів.

حَتَّى مَلِكُنا الَّذِي مَسَحَهُ اللهُ ، الَّذِي هُوَ كَالهَواءِ لِحَياتِنا، وَقَعَ فِي فَخِّهِمْ. وَهُوَ الَّذِي قُلْنا عَنْهُ: «سَنَعِيشُ تَحتَ ظِلِّهِ بَينَ الأُمَمِ.»

21 В еселися та тішся, о дочко Едому, що сидиш в краю Уц, також над тобою перейде злий келіх, уп'єшся й оголишся й ти!

غَنِّي وَاحتَفِلِي أيَّتُها الابنَةُ أدُومُ. يا مَنْ تَسكُنِينَ أرْضَ عُوصَ. عَلَيكِ أيضاً سَتَمُرُّ الكَأْسُ. سَتَسكَرِينَ وَتَتَعَرَّينَ.

22 С кінчилася кара твоя, дочко Сіону, не буде Він більше тебе виганяти, та твоє беззаконня скарає Він, дочко Едому, відкриє провини твої!

سَيَنتَهِي عِقابُكِ أيَّتُها العَزِيزَةُ صِهْيَوْنُ. وَلَنْ يَطُولَ نَفْيُكِ. لِكِنَّكَ سَتُعاقَبِينَ عَلَى آثامِكِ أيَّتُها الابْنَةُ أدُومُ. سَيُعَرِّي خَطاياكِ.