1 Д ля дириґетна хору. Псалом Давидів. (40-2) Непохитно надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув.

انْتَظَرْتُ اللهَ بِصَبْرٍ. فَالتَفَتَ إلَيَّ وَسَمِعَ صُراخِي.

2 ( 40-3) Витяг мене Він із згубної ями, із багна болотистого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи,

مِنَ المَوْتِ نَشَلَنِي. أخرَجَنِي مِنَ الوَحلِ. عَلَى أرْضٍ ثابِتَةٍ وَضَعَ قَدَمَيَّ، وَثَبَّتَ خَطَواتِي.

3 ( 40-4) і дав пісню нову в мої уста, для нашого Бога хвалу, нехай бачать багато-хто й пострах хай мають, і хай вони мають надію, на Господа!

وَضَعَ تَرنِيمَةً جَدِيدَةً عَلَى شَفَتَيَّ، تَرنِيمَةَ شُكْرٍ لإلَهِنا. كَثِيرُونَ سَيَرَوْنَ أعْمالَهُ، فَيَهابُونَ اللهِ وَيَتَّكِلُونَ عَلَيهِ.

4 ( 40-5) Блаженна людина, що Бога вчинила своєю твердинею, і не зверталась до пишних та тих, що вони до неправди схиляються!

هَنِيئاً لِمَنْ وَضَعَ ثِقَتَهُ فِي اللهِ ، وَلا يَلجَأُ إلَى الشَّياطِينِ وَالآلِهَةِ المُزَيَّفَةِ.

5 ( 40-6) Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чуда й думки Твої тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численніше, щоб можна його розповісти.

يا إلَهِي ، أنتَ صَنَعْتَ عَجائِبَ كَثِيرَةً. رائِعَةٌ هِيَ خُطَطُكَ لَنا، وَلَيسَ مَنْ يَقدِرُ أنْ يَذكُرَها كُلَّها. سَأُخبِرُ بِها مَرَّةً بَعدَ مَرَّةٍ، مَعَ أنَّها لا تُحصَى.

6 ( 40-7) Жертви й приношення Ти не схотів, Ти розкрив мені уші, цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.

أنتَ لا تُسَرُّ بِالذَّبائِحِ وَالقَرابِينِ، بَلْ فَتَحْتُ أُذُنَيَّ لِصَوتِكَ. لَمْ تَطلُبْ ذَبائِحَ صاعِدَةً وَذَبائِحَ خَطِيَّةٍ.

7 ( 40-8) Тоді я сказав: Ось я прийшов із звоєм книжки, про мене написаної.

لِهَذا قُلْتُ: «ها قَدْ جِئْتُ. مَكتُوبٌ هَذا عَنِّي فِي الكِتابِ.

8 ( 40-9) Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці.

رَغبَتِي أنْ أفعَلَ مَشِيئَتَكَ يا إلَهِي، وَشَرِيعَتُكَ هِيَ فِي قَلْبِي.»

9 ( 40-10) Я проповідував правду в великому зборі, ото, своїх уст не ув'язнюю я, Господи, знаєш Ти,

بَشَّرْتُ بِأعمالِكَ الحَسَنَةِ بَينَ الجَماعَةِ الكَبِيرَةِ. وَأنتَ، يا اللهُ ، تَعلَمُ أنَّنِي لا أُقفِلُ شَفَتَيَّ.

10 ( 40-11) справедливість Твою не ховав я в середині серця свого, про вірність Твою та спасіння Твоє я звіщав, не таїв я про милість Твою та про правду Твою на великім зібранні.

لَمْ أكتِمْ فِي قَلبِي أعمالَكَ الصّالِحَةَ. بَلْ جاهَرْتُ بِإخلاصِكَ وَخَلاصِكَ. عَنِ الجَماعَةِ الكَبِيرَةِ لَمْ أُخفِ شَيئاً مِنْ صِدْقِ مَحَبَّتِكَ وَأمانَتِكَ.

11 ( 40-12) Тому, Господи, не ув'язни милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай завжди мене стережуть,

فَلا تَمنَعْ، يا اللهُ ، عَنِّي رَحمَتِكَ. وَبِصِدْقِ مَحَبَّتِكَ وَأمانَتِكَ احمِنِي دَوْماً.

12 ( 40-13) бо нещастя без ліку мене оточили, беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу, вони численнішими стали за волосся на моїй голові, і серце моє опустило мене...

لِأنَّ أشْراراً بِلا عَدَدٍ قَدْ حاصَرُونِي. وَخَطايايَ أمسَكَتْ بِي وَلا أرَى مَهرَباً. خَطايايَ أكثَرُ مِنْ شَعْرِ رَأْسِي. وَشَجاعَتِي فارَقَتْنِي.

13 ( 40-14) Зволь спасти мене, Господи, Господи, поспіши ж бо на поміч мені,

أرْجُوكَ أنقِذْنِي يا اللهُ! يا اللهُ ، أسرِعْ إلَى مَعُونَتِي!

14 ( 40-15) нехай посоромлені будуть, і хай зганьблені будуть усі, хто шукає моєї душі, щоб схопити її! Нехай подадуться назад, і нехай посоромлені будуть, хто бажає для мене лихого!

لَيتَ السّاعِينَ إلَى مَوْتِي يَخزَوْنَ وَيُهزَمُونَ! لَيتَ مَنْ يُرِيدُونَ أذِيَّتِي يَسقُطُونَ وَيَندَحِرُونَ!

15 ( 40-16) Бодай скам'яніли від сорому ті, хто говорить до мене: Ага! Ага!

لَيتَ المُتَهَكِّمِينَ عَلَيَّ يَخرَسُونَ فِي ذُلِّهِمْ وَخِزْيِهِمْ.

16 ( 40-17) Нехай тішаться та веселяться Тобою всі ті, хто шукає Тебе та хто любить спасіння Твоє, нехай завжди говорять: Хай буде великий Господь!

وَلْيَبتَهِجْ وَيَفْرَحْ كُلُّ مَنْ يَطلُبُكَ. لِيَقُلْ مُحِبُّو خَلاصِكَ دائِماً: «عَظِيمٌ هُوَ اللهُ!»

17 ( 40-18) А я вбогий та бідний, за мене подбає Господь: моя поміч і мій оборонець то Ти, Боже мій, не спізняйся!

لَكِنِ انظُرْ إلَيَّ يا رَبِّي، لأنِّي أنا مِسكِينٌ وَبائِسٌ. إلَهِي، عَوْنِي وَخَلاصِي أنتَ. فَلا تَتَأخَّرْ.