1 Я к захмарив Господь в Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув із неба на землю пишноту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про підніжка ногам Своїм,

ها قَدْ غَطَّى اللهُ العَزِيزَةَ صِهْيَوْنَ فِي سَحابَةِ غَضَبِهِ! طَرَحَ مَفخَرَةَ إسْرائِيلَ مِنَ السَّماءِ إلَى الأرْضِ. وَلَمْ يَهتَمَّ لِمِسنَدِ قَدَمَيهِ فِي يَوْمِ غَضَبِهِ.

2 п онищив Господь, не помилував житла всі Яковові... Він позбурював у гніві Своїм у дочки Юди твердині, на землю звалив, збезчестив Він царство й князів усіх його...

دَمَّرَ رَبِّي كُلَّ شَيءٍ، وَلَمْ يُبْقِ عَلَى مَنازِلِ يَعقُوبَ. فِي غَضَبِهِ هَدَمَ حِصْنَ العَزِيزَةِ يَهُوذا. طَرَحَها إلَى الأرْضِ. أذَلَّ المَملَكَةَ وَذَوِي الشأنِ فِيها.

3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, правицю Свою відвернув Він від ворога, та й запалав проти Якова, мов той палючий огонь, що навколо жере!

عِندَ اشْتِدادِ غَضَبِهِ، حَطَّمَ كُلَّ قُوَّةِ إسْرائِيلَ. رَفَعَ يَمِينَ قُوَّتِهِ عَنْهُمْ وَهَمْ يُواجِهُونَ عَدُوَّهُمْ. بَلِ اشْتَعَلَ غَضَبُهُ كَنارٍ مُلتَهِماً كُلَّ أرْضِ إسْرائِيلَ.

4 В ін нап'яв Свого лука, як ворог, противником стала правиця Його, і Він вибив усе, що для ока було пожадане, у скинії доньки сіонської вилив запеклість Свою, як огонь...

سَحَبَ قَوْسَهُ كَعَدُوٍّ، رَفَعَ عَصا الحَرْبِ فِي يُمْناهُ كَخَصْمٍ. وَقَتَلَ كُلَّ فِتيانِنا الَّذِينَ نَفَخَرُ بِهِمْ. سَكَبَ غَضَبَهُ كَنارٍ عَلَى خَيمَةِ العَزِيزَةِ صِهْيَوْنَ.

5 Г осподь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін!

صارَ رَبِّي كَعَدُوٍّ لِي. ابْتَلَعَ إسْرائِيلَ. دَمَّرَ قِلاعَها. دَمَّرَ مُدُنَها المُحَصَّنَةَ. ضاعَفَ النُّواحَ وَالأنِينَ فِي العَزِيزَةِ يَهُوذا.

6 П онищив горожу Свою, немов у садка, місце зборів Своїх попустошив, Господь учинив, що забули в Сіоні про свято й суботу, і відкинув царя та священика в лютості гніву Свого...

هَدَمَ خَيمَةَ الاجْتِماعِ. كَما لَوْ كانَ يَحرُثُ بُستاناً. أبطَلَ اللهُ العِيدَ وَالسَّبْتَ فِي صِهْيَوْنَ. احتَقَرَ المَلِكَ وَالكاهِنَ عِندَما اشْتَدَّ غَضَبُهُ.

7 П окинув Господь Свого жертівника, допустив побезчестити святиню Свою, передав в руку ворога мури палаців її, вороги зашуміли в Господньому домі, немов би святкового дня!

رَفَضَ رَبِّي مَذْبَحَهُ. كَرِهَ مَكانَهُ المُقَدَّسَ. أسلَمَ أسوارَ حُصُونِها لِيَدِ العَدُوِّ. هَتَفَ الأعداءُ فِي بَيتِ اللهِ كَما فِي يَوْمِ اجتِماعٍ.

8 З адумав Господь зруйнувати мур сіонської доньки, Він витягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумними вчинив передмур'я та мур, вони разом ослабли...

قَرَّرَ اللهُ أنْ يَهدِمَ أسوارَ العَزِيزَةِ صِهْيَوْنَ حَدَّدَ ما سَيُدَمِّرُ، وَلَمْ يَتَرَدَّدْ فِي تَدمِيرِهِ. راحَ يُكَسِّرُ البُرْجَ وَالسُّورَ. مَعاً ضَعُفا وَسَقَطا.

9 Ї ї брами запалися в землю, понищив Він та поламав її засуви... Її цар і князі її серед поганів... Немає навчання Закону, і пророки її не знаходять видіння від Господа...

انغَرَزَتْ بَوّاباتُها فِي التُّرابِ. دَمَّرَ وَحَطَّمَ قُضْبانَ بَوّاباتِها. مَلِكُها وَأُمَراؤُها تَشَتَّتُوا بَينَ الأُمَمِ. وَلَيسَ هُناكَ مَنْ يُعَلِّمُ الشَّعبَ الشَّرِيعَةَ. حَتَّى أنبِياؤُها لا يَتَلَقَّوْنَ رُؤَىً مِنَ اللهِ.

10 С идять на землі та мовчать старші доньки сіонської, порох посипали на свою голову, підперезались веретами, аж до землі свою голову єрусалимські дівчата схилили...

وَيَجلِسُ شُيُوخُ العَزِيزَةِ صِهْيَوْنَ عَلَى الأرْضِ صامِتِينَ. يَنثُرُونَ التُّرابَ عَلَى رَؤَوسِهِمْ، وَيَلبِسُونَ الخَيشَ. وَعَذارَى القُدْسِ يَحْنِينَ رُؤُوسَهُنَّ إلَى الأرْضِ.

11 П овипливали від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських.

جَفَّتْ مِنْ عَينَيَّ الدُّمُوعُ. وَأحشائِي تَضْطَرِبُ. يَتَقَطَّعُ كَبِدِي عَلَى دَمارِ شَعبِي، إذْ يُغمَى عَلَى الأطفالِ وَالرُّضَّعِ فِي ساحاتِ المَدِينَةِ.

12 В они квилять своїм матерям: Де пожива й вино? І скулюються, як ранений, на площах міських, коли душі свої випускають на лоні своїх матерів...

يَقُولُونَ لِأُمَّهاتِهِمْ: «أينَ الخُبْزُ وَالنَّبِيذُ؟» وَهُمْ يَسْقُطُونَ مِثلَ جَرِيحٍ فِي ساحاتِ المَدِينَةِ. يَصرُخُونَ فِي ضِيقِهِمْ بَينَ أذْرُعِ أُمَّهاتِهِمْ.

13 Щ о засвідчу тобі, що вподоблю до тебе, о єрусалимськая дочко? Що вчиню тобі рівним, щоб тебе звеселити, о діво, о дочко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя, хто тебе полікує?

ماذا أقُولُ لَكِ؟ بِمَ أُشَبِّهُكِ أيَّتُها العَزِيزَةُ القُدْسُ؟ بِمَ أشَبِّهُكِ فَأُعَزِّيكِ أيَّتُها العَذِراءُ العَزِيزَةُ صِهْيَوْنُ؟ مُصِيبَتُكِ عَظِيمَةٌ حَقّاً كَالبَحْرِ. فَمَنْ سَيَشْفِيكِ؟

14 П ророки твої провіщали для тебе марноту й фальшиве, і не відкривали твого гріха, щоб долю твою відвернути, для тебе вбачали пророцтва марноти й вигнання...

تَنَبَّأ لَكِ أنبِياؤُكِ بِرُؤَى فارِغَةٍ وَكاذِبَةٍ. لَكِنَّهُمْ لَمْ يَكشِفُوا إثْمَكِ لِكَي تَتُوبِي وَتُغَيِّرِي مَصِيرَكِ. بَلْ تَنَبَّأُوا لَكِ وَحياً فارِغاً وَمُخادِعاً.

15 У сі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посвистують та головою своєю хитають над донькою Єрусалиму та кажуть: Хіба це те місто, що про нього казали: Корона пишноти, розрада всієї землі?

يُصَفِّقُ عَلَيكِ بِيَدَيهِ كُلُّ عابِرِ طَرِيقٍ. يُصَفِّرُونَ وَيَهُزُّونَ رُؤُوسَهُمْ عَلَى العَزِيزَةِ القُدْسِ. يَقُولُونَ: «أهَذِهِ هِيَ المَدِينَةُ الَّتِي يَقُولُ عَنْها النّاسُ: ‹هِيَ مِثالُ الجَمالِ، وَفَرَحُ الأرْضِ كُلِّها؟›»

16 У сі вороги твої пащу на тебе роззявлюють, свищуть й зубами скрегочуть та кажуть: Ми пожерли її... Оце справді той день, що чекали його, знайшли ми і бачимо його!...

يَفتَحُ أعداؤُكِ كُلُّهُمْ أفواهَهُمْ ضِدَّكِ. يُصَفِّرُونَ وَتَصِرُّ أسنانَهُمْ. يَقُولُونَ: «قَدِ ابتَلَعْناهُمْ. انتَظَرْنا هَذا اليَوْمَ طَويلاً. وَها قَدْ جاءَ فَرَأيناهُ.»

17 У чинив Господь те, що задумав, Він виповнив слово Своє, що його наказав від днів давніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він рога підійняв супротивних твоїх...

فَعَلَ اللهُ ما خَطَّطَ لَهُ. نَفَّذَ كُلَّ ما قالَ إنَّهُ سَيَعْمَلُهُ. نَفَّذَ ما وَعَدَ بِهِ مُنْذُ القَدِيمِ. هَدَمَ وَلَمْ يُشْفِقْ. جَعَلَ عَدُوَّكِ يَشْمَتُ بِكِ، وَخُصُومَكِ يَنتَصِرُونَ عَلَيكِ.

18 Ї хнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о дочко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочинку собі, нехай не спочине зіниця твоя!

اصْرُخِي مِنْ قَلْبِكِ لِلرَّبِّ نَدَماً، أيَّتُها العَزِيزَةُ صِهْيَوْنُ. لِتَجْرِ دُمُوعُكِ كَسَيلٍ نَهاراً وَلَيلاً. لا تُعطِ راحَةً لِنَفْسِكِ. وَلا تَهدَأْ عَيناكِ عَنِ البُكاءِ.

19 У ставай, голоси уночі на початку сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!...

انهَضِي وَاصْرُخَي فِي اللَّيلِ فِي بِدايَةِ كُلِّ جُزْءٍ مِنَ اللّيلِ. اطلُبِي الرَّحمَةَ فِي حَضْرَةِ اللهِ. ارفَعِي إلَيهِ يَدَيكِ مِنْ أجلِ حَياةِ أبنائِكِ. فَقَدْ أنهَكَهُمُ الجُوعُ عِنْدَ زاوِيَةِ كُلِّ طَرِيقٍ.

20 С поглянь, Господи, і подивися, кому Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки їли плід свій, своїх немовлят, яких виплекали? Щоб був у святині Господній забитий священик і пророк?

انظُرْ يا اللهُ وَلاحِظْ مَنِ الَّذِي عامَلْتَهُ هَكَذا. أيَجُوزُ أنْ تَأْكُلَ الأُمُّ أبناءَها الَّذِينَ احتَضَنَتْهُمْ؟ أكانَ يَنْبَغِي أنْ يُقتَلَ الكَهَنَةُ وَالأنبِياءُ فِي مَقْدِسِ رَبِّي؟

21 Л ежать на землі на вулицях рядом юнак та старий... Попадали діви мої та мої парубки від меча, Ти побив їх в день гніву Свого, порізав, не мав милосердя...

الشَّبابُ وَالشُّيُوخُ انطَرَحُوا أمواتاً فِي الطُرُقاتِ. عَذارايَ وَشَبابِي سَقَطُوا بِالسَّيفِ. أنتَ قَتَلْتَهُمْ يا رَبُّ فِي يَوْمِ غَضَبِكَ. ذَبَحْتَهُمْ دُونَ رَحمَةٍ.

22 Т и викликував, мов на день свята, жахоти мої із довкілля, і врятованого не було, і позостальця в день гніву Господнього, повигублював ворог мій тих, кого виплекала та зростила була...

أنتَ دَعَوْتَ جِيرانِي كَما لَوْ كُنْتَ تَدعُو النّاسَ إلَى عِيدٍ. فَلَمْ يَنجُ أوْ يَبْقَ أحَدٌ عِندَما أظهَرَ اللهُ غَضَبَهُ. أفنَى عَدُوِّي أبنائِي الَّذِينَ حَضَنْتُهُمْ وَرَبَّيتُهُمْ.