1 Я к захмарив Господь в Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув із неба на землю пишноту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про підніжка ногам Своїм,

How the Lord has covered the Daughter of Zion with a cloud in His anger! He has cast down from heaven to the earth the beauty and splendor of Israel and has not remembered His footstool in the day of His anger!

2 п онищив Господь, не помилував житла всі Яковові... Він позбурював у гніві Своїм у дочки Юди твердині, на землю звалив, збезчестив Він царство й князів усіх його...

The Lord has swallowed up all the country places and habitations of Jacob and has spared not nor pitied; He has demolished in His wrath the strongholds of the Daughter of Judah. He has cast down to the ground the kingdom and its rulers, polluting them and depriving them of their sanctity.

3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, правицю Свою відвернув Він від ворога, та й запалав проти Якова, мов той палючий огонь, що навколо жере!

He has broken off in His fierce anger every horn (means of defense) of Israel. He has drawn back His right hand from before the enemy. And He has burned amidst Jacob like a flaming fire consuming all around.

4 В ін нап'яв Свого лука, як ворог, противником стала правиця Його, і Він вибив усе, що для ока було пожадане, у скинії доньки сіонської вилив запеклість Свою, як огонь...

He has bent His bow like an enemy; He has stood with His right hand set like a foe and has slain all the delights and pride of the eye; on and in the tent of the Daughter of Zion He has poured out His wrath like fire.

5 Г осподь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін!

The Lord has become like an enemy; He has destroyed Israel. He has destroyed all its palaces, has laid in ruins its strongholds, and has multiplied in the Daughter of Judah groaning and moaning and lamentation.

6 П онищив горожу Свою, немов у садка, місце зборів Своїх попустошив, Господь учинив, що забули в Сіоні про свято й суботу, і відкинув царя та священика в лютості гніву Свого...

And He has violently broken down His temple like a booth or hedge of a garden; He has destroyed the place of His appointed assembly. The Lord has caused the solemn appointed feasts and Sabbaths to be forgotten in Zion and has spurned and rejected in the indignation of His anger the king and the priest.

7 П окинув Господь Свого жертівника, допустив побезчестити святиню Свою, передав в руку ворога мури палаців її, вороги зашуміли в Господньому домі, немов би святкового дня!

The Lord has scorned, rejected, and cast off His altar; He has abhorred and disowned His sanctuary. He has given into the hand of the enemy the walls of her palaces; they have raised a clamor in the house of the Lord as on a day of a solemn appointed feast.

8 З адумав Господь зруйнувати мур сіонської доньки, Він витягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумними вчинив передмур'я та мур, вони разом ослабли...

The Lord purposed to lay in ruins the wall of the Daughter of Zion. He marked it off by measuring line; He restrained not His hand from destroying. He made rampart and wall lament; they languished together.

9 Ї ї брами запалися в землю, понищив Він та поламав її засуви... Її цар і князі її серед поганів... Немає навчання Закону, і пророки її не знаходять видіння від Господа...

Her gates have sunk into the ground; He has destroyed and broken her bars. Her king and her princes are among the nations; the law is no more; her prophets also obtain no vision from the Lord.

10 С идять на землі та мовчать старші доньки сіонської, порох посипали на свою голову, підперезались веретами, аж до землі свою голову єрусалимські дівчата схилили...

The elders of the Daughter of Zion sit on the ground keeping silent; they have cast dust on their heads, they have girded themselves with sackcloth. The maidens of Jerusalem have bowed their heads to the ground.

11 П овипливали від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських.

My eyes fail from weeping, my emotions are deeply disturbed, my heart is poured out upon the ground because of the destruction of the daughter of my people, because infants and nurslings faint in the streets of the city.

12 В они квилять своїм матерям: Де пожива й вино? І скулюються, як ранений, на площах міських, коли душі свої випускають на лоні своїх матерів...

They keep crying to their mothers, Where is corn and wine ? as they faint like wounded men in the streets of the city, as their lives ebb away on their mothers’ bosom.

13 Щ о засвідчу тобі, що вподоблю до тебе, о єрусалимськая дочко? Що вчиню тобі рівним, щоб тебе звеселити, о діво, о дочко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя, хто тебе полікує?

What is sufficient for me to remind you for your ? To what shall I liken you, O Daughter of Jerusalem? With what shall I compare you, that I may comfort you, O Virgin Daughter of Zion? For your ruin is as measureless as the sea! Who can heal you?

14 П ророки твої провіщали для тебе марноту й фальшиве, і не відкривали твого гріха, щоб долю твою відвернути, для тебе вбачали пророцтва марноти й вигнання...

Your prophets have predicted for you falsehood and delusion and foolish things; and they have not exposed your iniquity and guilt to avert your captivity. But they have divined and declared to you false and deceptive prophecies, worthless and misleading.

15 У сі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посвистують та головою своєю хитають над донькою Єрусалиму та кажуть: Хіба це те місто, що про нього казали: Корона пишноти, розрада всієї землі?

All who pass by clap their hands at you; they hiss and wag their heads at the Daughter of Jerusalem, saying, Is this the city which was called the perfection of beauty, the joy of all the earth?

16 У сі вороги твої пащу на тебе роззявлюють, свищуть й зубами скрегочуть та кажуть: Ми пожерли її... Оце справді той день, що чекали його, знайшли ми і бачимо його!...

All your enemies have opened wide their mouths against you; they scornfully hiss and gnash their teeth. They cry, We have swallowed her up! Certainly this is the day we have looked for; we have it, we see it!

17 У чинив Господь те, що задумав, Він виповнив слово Своє, що його наказав від днів давніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він рога підійняв супротивних твоїх...

The Lord has done what He planned; He has carried out and finished His word which He threatened and decreed in the days of old. He has demolished without pity; He has made the enemy rejoice over you and has exalted the might of your foes.

18 Ї хнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о дочко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочинку собі, нехай не спочине зіниця твоя!

The hearts cried to the Lord. O wall of the Daughter of Zion, let tears run down like a river day and night; give yourself no rest, let not your eyes stop.

19 У ставай, голоси уночі на початку сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!...

Arise, cry out in the night, at the beginning of the watches; pour out your heart like water before the face of the Lord. Lift up your hands toward Him for the lives of your young children, who faint from hunger at the head of every street.

20 С поглянь, Господи, і подивися, кому Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки їли плід свій, своїх немовлят, яких виплекали? Щоб був у святині Господній забитий священик і пророк?

Behold, O Lord, and consider to whom You have done this. Should and shall women eat the fruit of their own bodies, the children whom they have tended and swaddled with their hands? Should and shall priest and prophet be slain in the place set apart of the Lord?

21 Л ежать на землі на вулицях рядом юнак та старий... Попадали діви мої та мої парубки від меча, Ти побив їх в день гніву Свого, порізав, не мав милосердя...

The young and the old lie on the ground in the streets; my maidens and my young men have fallen by the sword. You have slain them in the day of Your anger, slaughtering them without pity.

22 Т и викликував, мов на день свята, жахоти мої із довкілля, і врятованого не було, і позостальця в день гніву Господнього, повигублював ворог мій тих, кого виплекала та зростила була...

You called together, as on an appointed feast day of solemn assembly, my terrors (dangers) from every side. And there was not one in the day of God’s wrath who escaped or survived; those I have nursed and brought up, my enemy has destroyed.