1 О тож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху!

Therefore, since these promises are ours, beloved, let us cleanse ourselves from everything that contaminates and defiles body and spirit, and bring consecration to completeness in the fear of God.

2 Д айте місце для нас! Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не ошукали!

Do open your hearts to us again. We have wronged no one, we have betrayed or corrupted no one, we have cheated or taken advantage of no one.

3 Г оворю не на осуд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.

I do not say this to reproach or condemn, for I have said before that you are in our hearts, together, whether we die or live.

4 У мене велика сміливість до вас, велика мені похвала з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.

I have great boldness and free and fearless confidence and cheerful courage toward you; my pride in you is great. I am filled with the comfort; with all our tribulation and in spite of it, I am overflowing with joy.

5 Б о коли ми прийшли в Македонію, тіло наше не мало спочинку ніякого, у всьому бідуючи: назовні бої, страхіття всередині.

For even when we arrived in Macedonia, our bodies had no ease or rest, but we were oppressed in every way and afflicted at every turn—fighting and contentions without, dread and fears within.

6 А ле Бог, що тішить принижених, потішив нас приходом Тита,

But God, Who comforts and encourages and refreshes and cheers the depressed and the sinking, comforted and encouraged and refreshed and cheered us by the arrival of Titus.

7 і не тільки його прибуттям, а й потішенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так що я більше тішився.

and not only by his coming but also by the comfort with which he was encouraged and refreshed and cheered as to you, while he told us of your yearning affection, of how sorry you were and how eagerly you took my part, so that I rejoiced still more.

8 К оли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово.

For even though I did grieve you with my letter, I do not regret, though I did regret it; for I see that that letter did pain you, though only for a little while;

9 Я радію тепер не тому, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покаяння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чому не мати втрати від нас.

Yet I am glad now, not because you were pained, but because you were pained into repentance; for you felt a grief such as God meant you to feel, so that in nothing you might suffer loss through us or harm for what we did.

10 Б о смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть.

For godly grief and the pain God is permitted to direct, produce a repentance that leads and contributes to salvation and deliverance from evil, and it never brings regret; but worldly grief (the hopeless sorrow that is characteristic of the pagan world) is deadly.

11 Б о ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажання, яку горливість, яку помсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі.

For observe what this same godly sorrow has done for you and has produced in you: what eagerness and earnest care to explain and clear yourselves '> complicity in the condoning of incest], what indignation, what alarm, what yearning, what zeal, what readiness to mete out punishment '> to the offender]! At every point you have proved yourselves cleared and guiltless in the matter.

12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кривдить, і не через покривдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом.

So although I did write to you, it was not for the sake and because of the one who did wrong, nor on account of the one who suffered wrong, but in order that you might realize before God how zealously you do care for us.

13 Т ому то потіхою вашою втішились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли духа його.

Therefore we are relieved and comforted and encouraged. And in addition to our own consolation, we were especially delighted at the joy of Titus, because you have all set his mind at rest, soothing and refreshing his spirit.

14 Б о коли я про вас йому чим похвалився, то не осоромився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала перед Титом правдива була!

For if I had boasted to him at all concerning you, I was not disappointed or put to shame, but just as everything we ever said to you was true, so our boasting to Titus has proved true also.

15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли ви були зо страхом і тремтінням.

And his heart goes out to you more abundantly than ever as he recalls the submission that all of you had, and the reverence and anxiety with which you accepted and welcomed him.

16 О тож, тішуся я, що можу покластись у всьому на вас!

I am very happy because I now am of good courage and have perfect confidence in you in all things.