1 А потім прийшли Мойсей й Аарон, та й сказали до фараона: Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти народ Мій, і нехай вони святкують Мені на пустині!

Afterward Moses and Aaron went in and told Pharaoh, Thus says the Lord, the God of Israel, Let My people go, that they may hold a feast to Me in the wilderness.

2 А фараон відказав: Хто Господь, що послухаюсь слова Його, щоб відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу!

But Pharaoh said, Who is the Lord, that I should obey His voice to let Israel go? I know not the Lord, neither will I let Israel go.

3 І сказали вони: Бог євреїв стрівся з нами. Нехай же ми підемо триденною дорогою на пустиню, і принесемо жертви Господеві, Богові нашому, щоб не доторкнувся Він до нас мором або мечем.

And they said, The God of the Hebrews has met with us; let us go, we pray you, three days’ journey into the desert and sacrifice to the Lord our God, lest He fall upon us with pestilence or with the sword.

4 І сказав до них цар Єгипту: Чому ви, Мойсею та Аароне, відриваєте народ від його робіт? Ідіть до своїх діл!

The king of Egypt said to Moses and Aaron, Why do you take the people from their jobs? Get to your burdens!

5 І сказав фараон: Таж багато тепер цього простолюду, а ви здержуєте їх від їхніх робіт.

Pharaoh said, Behold, the people of the land now are many, and you make them rest from their burdens!

6 І того дня фараон наказав погоничам народу та писарям, говорячи:

The very same day Pharaoh commanded the taskmasters of the people and their officers,

7 Н е давайте більше народові соломи, щоб робити цеглу, як учора й позавчора. Нехай ідуть самі, та збирають собі соломи.

You shall no more give the people straw to make brick; let them go and gather straw for themselves.

8 А призначене число цегли, що вони робили вчора й позавчора, накладете на них, не зменшуйте з нього. Вони нероби, тому кричать: Ходім, принесімо жертву нашому Богові!

But the number of the bricks which they made before you shall still require of them; you shall not diminish it in the least. For they are idle; that is why they cry, Let us go and sacrifice to our God.

9 Н ехай буде тяжка праця на цих людей, і нехай працюють на ній, і нехай покинуть облудні слова.

Let heavier work be laid upon the men that they may labor at it and pay no attention to lying words.

10 І вийшли погоничі народу й писарі його, та й сказали до того народу, говорячи: Так сказав фараон: Я не буду давати вам соломи.

The taskmasters of the people went out, and their officers, and they said to the people, Thus says Pharaoh, I will not give you straw.

11 С амі йдіть, наберіть собі соломи, де знайдете, бо нічого не зменшене з вашої роботи!.

Go, get straw where you can find it; but your work shall not be diminished in the least.

12 І розпорошився народ той по всій єгипетській землі, щоб збирати стерню на солому.

So the people were scattered through all the land of Egypt to gather the short stubble instead of straw.

13 А погоничі наставали, говорячи: Скінчіть вашу щоденну працю в час так, як коли б була солома.

And the taskmasters were urgent, saying, Finish your work, your daily quotas, as when there was straw.

14 І були биті писарі синів Ізраїлевих, що їх настановили над ними фараонові погоничі, говорячи: Чому ви не скінчили свого приділу для виробу цегли й учора й сьогодні, як було дотепер?

And the Hebrew foremen, whom Pharaoh’s taskmasters had set over them, were beaten and were asked, Why have you not fulfilled all your quota of making bricks yesterday and today, as before?

15 І прибули писарі Ізраїлевих синів, та й кричали до фараона, говорячи: Для чого ти так робиш рабам своїм?

Then the Hebrew foremen came to Pharaoh and cried, Why do you deal like this with your servants?

16 С оломи не дають твоїм рабам, а цеглу кажуть нам робіть! І ось раби твої биті, і грішиш ти перед народом своїм!

No straw is given to your servants, yet they say to us, Make bricks! And behold, your servants are beaten, but the fault is in your own people.

17 А він відказав: Нероби ви, нероби! Тому ви говорите: Ходім, принесімо жертву Господеві.

But said, You are idle, lazy and idle! That is why you say, Let us go and sacrifice to the Lord.

18 А тепер ідіть, працюйте, а соломи не дадуть вам! Але призначене число цегли ви дасте!

Get out now and get to work; for no straw shall be given you, yet you shall deliver the full quota of bricks.

19 І бачили Ізраїлеві писарі себе в біді, коли говорено: Не зменшуйте з цегли вашої щоденного в його часі!

And the Hebrew foremen saw that they were in an evil situation when it was said, You shall not diminish in the least your full daily quota of bricks.

20 І стріли вони Мойсея та Аарона, що стояли насупроти них, як вони виходили від фараона,

And the foremen met Moses and Aaron, who were standing in the way as they came forth from Pharaoh.

21 т а й сказали до них: Нехай побачить вас Господь і нехай вас осудить, бо ви вчинили ненависним дух наш в очах фараона й в очах його рабів, щоб дати меча в їхню руку повбивати нас!

And the foremen said to them, The Lord look upon you and judge, because you have made us a rotten stench to be detested by Pharaoh and his servants and have put a sword in their hand to slay us.

22 І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: Господи, чому Ти кривду вчинив цьому народові? Чому Ти послав мені це?

Then Moses turned again to the Lord and said, O Lord, why have You dealt evil to this people? Why did You ever send me?

23 Б о відколи прийшов я до фараона, щоб говорити Твоїм Ім'ям, він ще більшу кривду чинить цьому народові, а насправді Ти не визволив народу Свого!

For since I came to Pharaoh to speak in Your name, he has done evil to this people, neither have You delivered Your people at all.