1 О , коли б небеса Ти роздер і зійшов, перед обличчям Твоїм розтопилися б гори,

Oh, that You would rend the heavens and that You would come down, that the mountains might quake and flow down at Your presence—

2 я к хворост горить від огню, як кипить та вода на огні, отак щоб Ім'я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи!

As when fire kindles the brushwood and the fire causes the waters to boil—to make Your name known to Your adversaries, that the nations may tremble at Your presence!

3 К оли Ти чинив страшні речі, ми їх не чекали, коли б Ти зійшов, то перед обличчям Твоїм розтопилися б гори!

When You did terrible things which we did not expect, You came down; the mountains quaked at Your presence.

4 І відвіку не чули, до ушей не доходило, око не бачило Бога, крім Тебе, Який би зробив так тому, хто надію на Нього кладе!

For from of old no one has heard nor perceived by the ear, nor has the eye seen a God besides You, Who works and shows Himself active on behalf of him who waits for Him.

5 Т и стрічаєш того, хто радіє та праведність чинить, отих, що вони на дорогах Твоїх пам'ятають про Тебе. Та розгнівався Ти, бо ми в тому згрішили навіки та несправедливими стали!

You meet and spare him who joyfully works righteousness (uprightness and justice), remembering You in Your ways. Behold, You were angry, for we sinned; we have long continued in our sins. And shall we be saved?

6 І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас...

For we have all become like one who is unclean, and all our righteousness (our best deeds of rightness and justice) is like filthy rags or a polluted garment; we all fade like a leaf, and our iniquities, like the wind, take us away.

7 І немає нікого, хто кликав би Ймення Твоє, хто збудився б триматися міцно за Тебе, бо від нас заховав Ти обличчя Своє й через нашу вину Ти покинув нас нидіти...

And no one calls on Your name and awakens and bestirs himself to take and keep hold of You; for You have hidden Your face from us and have delivered us into the power of our iniquities.

8 Т епер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі чин Твоєї руки!

Yet, O Lord, You are our Father; we are the clay, and You our Potter, and we all are the work of Your hand.

9 Н е гнівайся, Господи, сильно, і не пам'ятай повсякчасно провини! Тож споглянь, ми народ Твій усі!

Do not be exceedingly angry, O Lord, or remember iniquity forever. Behold, consider, we beseech You, we are all Your people.

10 С вяті міста Твої стали пустинею, Сіон став пустелею, степом став Єрусалим...

Your holy cities have become a wilderness; Zion has become a wilderness, Jerusalem a desolation.

11 Д ім святощі нашої й нашої слави, в якім батьки наші хвалили Тебе, погорілищем став, а все наше любе руїною стало...

Our holy and our beautiful house, where our fathers praised You, is burned with fire, and all our pleasant and desirable places are in ruins.

12 Ч и й на це ще Себе будеш стримувати, Господи? Будеш мовчати, й занадто карати нас будеш?

Considering these, will You restrain Yourself, O Lord ? Will You keep silent and not command our deliverance but humble and afflict us exceedingly?