1 Я к захмарив Господь в Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув із неба на землю пишноту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про підніжка ногам Своїм,

О, как навис гнев Владыки над дочерью Сиона, словно грозовые тучи! С небес сбросил на землю красу Израиля и не вспомнил о подножии ног Своих, в день гнева Своего.

2 п онищив Господь, не помилував житла всі Яковові... Він позбурював у гніві Своїм у дочки Юди твердині, на землю звалив, збезчестив Він царство й князів усіх його...

Без пощады поглотил Владыка все жилища Иакова, в гневе Своем Он разрушил твердыни дочери Иуды. Он отверг царство и в нечестии поверг вождей его на землю.

3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, правицю Свою відвернув Він від ворога, та й запалав проти Якова, мов той палючий огонь, що навколо жере!

В свирепом гневе Он сокрушил все силы Израиля. Он отвел Свою правую руку, не защитил от наступающего врага. Он воспылал в Иакове, как пламя, что пожирает все вокруг.

4 В ін нап'яв Свого лука, як ворог, противником стала правиця Його, і Він вибив усе, що для ока було пожадане, у скинії доньки сіонської вилив запеклість Свою, як огонь...

Подобно врагу, Он натянул Свой лук, занес Свою правую руку, словно недруг. Он сразил всех, кто приятен для глаз, излил Свой гнев, как огонь, на шатер дочери Сиона.

5 Г осподь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін!

Владыка стал подобен врагу, поглотил Он Израиль; уничтожил все дворцы его, и разрушил твердыни его. Он умножил плач и причитание дочери Иуды.

6 П онищив горожу Свою, немов у садка, місце зборів Своїх попустошив, Господь учинив, що забули в Сіоні про свято й суботу, і відкинув царя та священика в лютості гніву Свого...

Разорил Он шатер Свой, как шалаш в огороде, Он разрушил место собрания Своего. Господь заставил Сион забыть праздники и субботы. В свирепом гневе Он отверг царя и священника.

7 П окинув Господь Свого жертівника, допустив побезчестити святиню Свою, передав в руку ворога мури палаців її, вороги зашуміли в Господньому домі, немов би святкового дня!

Владыка отверг Свой жертвенник и оставил Свое святилище; отдал Он в руки врагов стены дворцов Сиона. Неприятели подняли шум в доме Господа, словно в праздничный день.

8 З адумав Господь зруйнувати мур сіонської доньки, Він витягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумними вчинив передмур'я та мур, вони разом ослабли...

Господь решил разрушить стену дочери Сиона; Он протянул вервь и не удержал Своей руки от разорения. Рыдали и стены и внешние укрепления, изнывая вместе.

9 Ї ї брами запалися в землю, понищив Він та поламав її засуви... Її цар і князі її серед поганів... Немає навчання Закону, і пророки її не знаходять видіння від Господа...

Ворота ее втоптаны в землю, их засовы Он сломал и уничтожил. Царь и вожди ее в изгнании среди чужих народов. Нет больше Закона, и пророки ее не получают видений от Господа.

10 С идять на землі та мовчать старші доньки сіонської, порох посипали на свою голову, підперезались веретами, аж до землі свою голову єрусалимські дівчата схилили...

Старцы дочери Сиона сидят безмолвно на земле, посыпали прахом головы свои и оделись в рубище. Девы Иерусалима опустили лица свои к земле. Плач Иеремии об Иерусалиме

11 П овипливали від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських.

Глаза мои ослабли от слез, душа моя мается, и сердце мое пролилось на землю из-за гибели народа моего, из-за того, что дети и грудные младенцы теряют сознание на улицах городских.

12 В они квилять своїм матерям: Де пожива й вино? І скулюються, як ранений, на площах міських, коли душі свої випускають на лоні своїх матерів...

Они говорят своим матерям: «Где хлеб и вино?» – теряя сознание, подобно раненым, на улицах городских, испуская дух на руках своих матерей.

13 Щ о засвідчу тобі, що вподоблю до тебе, о єрусалимськая дочко? Що вчиню тобі рівним, щоб тебе звеселити, о діво, о дочко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя, хто тебе полікує?

Что скажу я тебе? С чем тебя сравню, о дочь Иерусалима? Чему уподоблю тебя, чтоб я мог утешить тебя, о дева, дочь Сиона? Рана твоя глубока, как море; кто может исцелить тебя?

14 П ророки твої провіщали для тебе марноту й фальшиве, і не відкривали твого гріха, щоб долю твою відвернути, для тебе вбачали пророцтва марноти й вигнання...

Видения твоих пророков были ложными и пустыми. Они не раскрывали твой грех, иначе предотвратили бы твое пленение. Их пророчества были ложными и вводили тебя в заблуждение.

15 У сі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посвистують та головою своєю хитають над донькою Єрусалиму та кажуть: Хіба це те місто, що про нього казали: Корона пишноти, розрада всієї землі?

Руками всплескивают все проходящие мимо, качают головой и глумятся над дочерью Иерусалима: «Не этот ли город называли совершенством красоты, радостью всей земли?»

16 У сі вороги твої пащу на тебе роззявлюють, свищуть й зубами скрегочуть та кажуть: Ми пожерли її... Оце справді той день, що чекали його, знайшли ми і бачимо його!...

Все враги твои широко разинули пасть свою на тебя. Они глумятся и скрежещут зубами, говоря: «Мы поглотили ее! Вот день, который мы так ждали, вот и дожили мы, вот и увидели!»

17 У чинив Господь те, що задумав, Він виповнив слово Своє, що його наказав від днів давніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він рога підійняв супротивних твоїх...

Господь исполнил Свой замысел, исполнил слово Свое, провозглашенное в древние дни. Разгромил Он тебя без пощады и позволил врагу злорадствовать над тобою, Он возвысил неприятелей твоих.

18 Ї хнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о дочко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочинку собі, нехай не спочине зіниця твоя!

Сердца людей взывают к Владыке. О стена дочери Сиона, день и ночь проливай слезы ручьем, не давай покоя себе, не давай отдыха глазам твоим!

19 У ставай, голоси уночі на початку сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!...

Вставай и взывай ночью, снова и снова. Изливай сердце свое, как воду, в присутствии Владыки. Простирай свои руки к Нему и моли о жизни детей своих, теряющих сознание от голода на всех перекрестках. Стон Иерусалима

20 С поглянь, Господи, і подивися, кому Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки їли плід свій, своїх немовлят, яких виплекали? Щоб був у святині Господній забитий священик і пророк?

– Взгляни, Господи, и посмотри, с кем Ты когда-либо поступал так, чтобы женщины ели своих детей, младенцев вскормленных ими? Чтобы убивали священника и пророка в святилище Владыки?

21 Л ежать на землі на вулицях рядом юнак та старий... Попадали діви мої та мої парубки від меча, Ти побив їх в день гніву Свого, порізав, не мав милосердя...

Дети и старики лежат в пыли на улицах, мои юноши и девушки пали от меча. Убивал Ты их в день гнева Своего, заколал их без пощады.

22 Т и викликував, мов на день свята, жахоти мої із довкілля, і врятованого не було, і позостальця в день гніву Господнього, повигублював ворог мій тих, кого виплекала та зростила була...

Ты отовсюду, как на праздник, созвал на меня ужасы. В день гнева Господа никто не спасся и не уцелел. Тех, о ком я заботилась и кого растила, погубил мой враг.