1 П існя. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґетна хору. На „Махалат лефннот". Пісня навчальна Гемана езрахеяннина. (88-2) Господи, Боже спасіння мого, вдень я кличу й вночі я перед Тобою:

Господи, Бог спасения моего, днем и ночью взываю к Тебе.

2 ( 88-3) хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зойку мого,

Пусть достигнет Тебя молитва моя, услышь мою мольбу.

3 ( 88-4) душа бо моя наситилась нещастями, а життя моє зблизилося до шеолу!

Насытилась душа моя страданий, и жизнь моя приблизилась к миру мертвых.

4 ( 88-5) Я до тих прирахований став, що в могилу відходять, я став, немов муж той безсилий...

Я стал как те, кто спускается в пропасть, как потерявший силу человек.

5 ( 88-6) Я кинений серед померлих, немов оті трупи, що в гробі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потяті вони від Твоєї руки...

Я брошен между мертвыми; я подобен убитым, лежащим в могиле, о которых Ты уже не вспоминаешь и которые от Твоей руки отторгнуты.

6 ( 88-7) Умістив Ти мене в глибочезну могилу, до пітьми в глибинах.

Ты положил меня в глубокую пропасть, в темную бездну.

7 ( 88-8) На мене лягла Твоя лють, і Ти всіма Своїми ламаннями мучив мене... Села.

Тяжестью лежит на мне Твой гнев; все волны Твои захлестнули меня. Пауза

8 ( 88-9) Віддалив Ти від мене знайомих моїх, учинив Ти мене за огиду для них... Я замкнений і не виходжу,

Ты отвратил от меня друзей моих, сделал меня для них страшилищем. Я заключен и не могу выйти;

9 ( 88-10) стемніло з біди моє око... Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простягаю до Тебе руки свої!...

глаза истомились от горя. Господь, я взывал к Тебе каждый день, простирал к Тебе руки свои.

10 ( 88-11) Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи трупи встануть і будуть хвалити Тебе? Села.

Разве для мертвых Ты творишь чудеса? Разве встанут духи умерших, чтобы прославлять Тебя? Пауза

11 ( 88-12) Хіба милість Твоя буде в гробі звіщатись, а вірність Твоя в аввадоні?

Ужели в могиле будет возвещена милость Твоя и верность Твоя – в Погибели?

12 ( 88-13) Чи познається в темряві чудо Твоє, а в краю забуття справедливість Твоя?

Разве в мире тьмы познают чудеса Твои и праведность Твою – в земле забвения?

13 ( 88-14) Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випереджує...

Но, Господь, я к Тебе взываю, ранним утром молитва моя будет пред Тобой.

14 ( 88-15) Для чого, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?

Зачем Ты, Господи, отвергаешь мою душу? Зачем скрываешь от меня лицо Свое?

15 ( 88-16) Нужденний я та помираю відмалку, переношу страхіття Твої, я ослаблений став...

С юности я страдаю и близок к смерти; до отчаяния доведен я ужасами Твоими.

16 ( 88-17) Перейшли надо мною Твої пересердя, страхіття Твої зруйнували мене,

Твоя ярость прошла надо мною, Твои устрашения сокрушили меня.

17 ( 88-18) вони оточають мене, як вода, увесь день, вони разом мене облягають...

Как вода, окружают они меня целый день, поглощают меня целиком.

18 ( 88-19) друга й приятеля віддалив Ти від мене, знайомі мої як та темрява!...

Любимых и друзей отдалил Ты от меня, и тьма – мой близкий друг.