1 І присягнув Ізраїльтянин в Міцпі, говорячи: Жоден із нас не дасть своєї дочки Веніяминові за жінку!

Израильтяне поклялись в Мицпе: – Никто из нас не отдаст свою дочь замуж за вениамитянина.

2 І посходився народ до Бет-Елу, та й сидів там аж до вечора перед Божим лицем. І піднесли вони голос свій, та й плакали плачем великим.

Народ пошел в Вефиль, где и сидели перед Богом до вечера, громко и горько плача.

3 І сказали вони: Чому, Господи, Боже Ізраїлів, сталося це між Ізраїлем, щоб сьогодні бракувало з Ізраїля одне плем'я?

– О Господь, Бог Израиля, – говорили они, – почему это случилось с Израилем? Почему сегодня у Израиля недостает одного рода?

4 І сталося назавтра, і встав рано народ, та й збудували жертівника, і принесли цілопалення та мирні жертви.

На следующее утро, встав рано, народ построил там жертвенник и принес на нем всесожжения и жертвы примирения.

5 І сказали Ізраїлеві сини: Хто зо всіх Ізраїлевих племен не ввійшов до зборів до Господа? Бо та присяга була велика на того, хто не прийшов до Господа, до Міцпи, говорячи: Такий буде конче забитий.

И израильтяне спросили: – Какой из всех родов Израиля не пришел на общество перед Господом? Они дали великую клятву, что всякий, кто не придет в общество перед Господом в Мицпу, непременно будет предан смерти.

6 І жалували Ізраїлеві сини за Веніямином, своїм братом, та й сказали: Сьогодні відрубане з Ізраїля одне плем'я!

Израильтяне горевали о своих братьях вениамитянах. – Сегодня от Израиля отсечен один род, – говорили они. –

7 Щ о ми зробимо їм, позосталим, щодо жінок? А ми присягнули Господом, що не дамо їм із дочок наших за жінок.

Где нам взять жен для тех, кто уцелел, раз мы поклялись Господом не отдавать им в жены наших дочерей?

8 І сказали вони: Яке одне з Ізраїлевих племен не прийшло до Господа до Міцпи? Аж ось виявилось, що з Явешу ґілеадського ніхто не приходив до табору на збори.

Затем они спросили: – Какой из израильских родов не пришел на общество перед Господом в Мицпу? Выяснилось, что в лагерь на общество не пришел никто из Иавеша, что в Галааде;

9 І був переглянений народ, а оце не було там нікого з мешканців Явешу ґілеадського!

и когда они пересчитали народ, там не оказалось ни одного из жителей Иавеша, что в Галааде.

10 І послала громада туди дванадцять тисяч чоловіка хоробрих людей, і наказали їм, говорячи: Ідіть, і повбиваєте мешканців ґілеадського Явешу вістрям меча, і жінок і дітей.

И тогда общество отправило туда двенадцать тысяч воинов, велев им: – Идите, предайте мечу всех жителей Иавеша, что в Галааде, вместе с женщинами и детьми.

11 А це та річ, що ви зробите: Кожного чоловіка та кожну жінку, що пізнала чоловіка, зробите закляттям.

Сделайте вот что: полностью истребите всех мужчин и всех женщин, кроме девственниц.

12 І знайшли вони з мешканців ґілеадського Явешу чотири сотні дівчат паннів, що не пізнали чоловіка, і спровадили їх до табору в Шіло, що в ханаанському Краї.

Среди жителей Иавеша Галаадского они нашли четыреста девушек, которые еще не спали с мужчиной, и увели их в лагерь в Шило, что в земле Ханаана.

13 І послала вся та громада, а ті говорили до Веніяминових синів, що в Села-Ріммоні, та й кликнули їм: Мир!

Все общество послало вениамитянам к скале Риммон предложение заключить мир.

14 І вернувся Веніямин того часу, і дали їм тих жінок, яких позоставили при житті, із жінок ґілеадського Явешу. Та не знайшли їм досить.

Тогда вениамитяне вернулись, и им дали женщин Иавеша, что в Галааде, которых оставили в живых. Но на всех не хватило.

15 А народ той жалував за Веніямином, бо Господь зробив пролома в Ізраїлевих племенах.

Народ горевал о Вениамине, потому что Господь не сохранил целостности родов Израиля.

16 І сказали старші громади: Що ми зробимо позосталим щодо жінок? Бо вигублена жінка з Веніямина.

И старейшины общества сказали: – Женщины Вениамина истреблены. Как нам добыть жен для мужчин, которые уцелели?

17 І сказали вони: Останки насліддя для Веніямина, і не буде витерте плем'я з Ізраїля.

У уцелевших вениамитян должны быть наследники, – сказали они, – чтобы Израиль не потерял один из своих родов.

18 А ми не можемо дати їм жінок із наших дочок, бо Ізраїлеві сини присягли, говорячи: Проклятий, хто дає жінку Веніяминові!

Мы не можем дать им в жены своих дочерей, ведь мы, израильтяне, поклялись: «Проклят всякий, кто даст жену вениамитянину».

19 І сказали вони: Ось буває рік-у-рік свято Господнє в Шіло, що на північ від Бет-Елу, на схід сонця від дороги, що провадить з Бет-Елу до Сихему, і з півдня від Левони.

Но смотрите, праздник Господу ежегодно празднуется в Шило, что на севере от Вефиля и на востоке от дороги, что ведет от Вефиля в Шехем и на юг от Левоны.

20 І наказали вони Веніяминовим синам, говорячи: Ідіть, і будете чатувати в виноградниках.

И они научили вениамитян, говоря: – Идите, спрячьтесь в виноградниках

21 І побачите, аж ось дочки Шіла вийдуть танцювати танці, то ви вийдете з виноградників, та й схопите собі кожен свою жінку з дочок Шіла, і підете в Веніяминів край.

и наблюдайте. Когда девушки Шило выйдут, чтобы кружиться в плясках, выбегайте из виноградников, хватайте каждый себе в жены одну из девушек Шило и ступайте в землю Вениамина.

22 І буде, коли їхні батьки або їхні брати прийдуть до нас сваритися, то ми скажемо їм: Змилуйтеся над ними, бо не взяли ми для кожного з них жінку на війні, і ви не дали їж, тому цього часу ви винні.

Когда их отцы или братья станут жаловаться нам, мы им скажем: «Будьте великодушны и оставьте их нам, потому что мы не взяли для них жен на войне, а раз не вы сами отдали их нам, то и вы не виновны».

23 І зробили так Веніяминові сини, і взяли жінок за числом своїм із тих, що танцювали, що їх вони викрали. І пішли вони, і вернулися до наділу свого, і побудували міста, та й осілися в них.

Так вениамитяне и поступили. Когда девушки плясали, каждый мужчина схватил по одной и унес, чтобы она стала его женой. После этого они вернулись в свой удел, отстроили города и поселились в них.

24 І порозходилися звідти Ізраїлеві сини того часу кожен до племени свого та до роду свого, і пішли звідти кожен до спадку свого.

А израильтяне тогда же покинули то место и пошли домой к своим родам и кланам, каждый – в свой удел.

25 Т ого часу не було царя в Ізраїлі, кожен робив, що здавалося правдивим в його очах!

В те дни у Израиля не было царя, и каждый делал то, что считал правильным.