1 Д ля дириґетна хору. Псалом навчальний, синів Кореєвих. (42-2) Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,

إلَيكَ أتُوقُ يا اللهُ تَوْقَ الغَزالِ إلَى جَدوَلِ ماءٍ بارِدٍ.

2 ( 42-3) душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?

نَفسِي عَطشَى إلَى اللهِ، الإلَهِ الحَيِّ! فَمَتَى أذْهَبُ ثانِيَةً إلَى الهَيكَلِ لألتَقِي اللهَ؟

3 ( 42-4) Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?

دُمُوعِي صارَتْ طَعامِي الَّذِي أتَناوَلُهُ لَيلَ نَهارٍ، إذْ يَسألُونَنِي كُلَّ الوَقْتِ: «أينَ إلَهُكَ؟»

4 ( 42-5) Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу...

يَنكَسِرُ قَلبِي حَينَ أتَذَكَّرُ ذَلِكَ. أتَذَكَّرُ مُرُورِي مٍنْ بَينِ الجُمُوعِ لأقُودَ المَوكِبَ إلَى بَيتِ اللهِ، وَأنا أسمَعُ تَسابِيحَ الفَرَحِ مِنْ جُمُوعِ الحُجّاجِ المُحتَفِلِينَ.

5 ( 42-6) Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!

لِماذا أنتِ حَزِينَةٌ وَمُضطَرِبَةٌ يا نَفسِي؟ ثِقِي بِاللهِ وَانْتَظِرِيهِ، لأنِّي سَأحمَدُهُ مِنْ جَدِيدٍ، فَفِي حَضرَتِهِ خَلاصِي.

6 ( 42-7) Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам'ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц'ар.

نَفسِي كَئِيبَةٌ يا إلَهِي، لِذَلِكَ أتَذَكَّرَكَ مِنْ هَذا المَكانِ. مِنْ عَلَى هَذِهِ التَّلَّةِ الصَّغِيرَةِ، حَيثُ تَلتَقِي جِبالُ حَرْمُونَ بِأرْضِ نَهرِ الأُردُنِّ.

7 ( 42-8) Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.

مَوجَةً فِي إثرِ مَوجَةٍ تَختَلِطُ أصواتُها بِصَوتِ شَلّالاتِكَ، تَندَفِعُ تَيّاراتُكَ وَأمواجُكَ لِتَتَكَسَّرَ عَلَى رَأسِي.

8 ( 42-9) Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!

لِيُظهِرِ اللهُ مَحَبَّتَهُ نَهاراً لأُغَنِّي لَهُ لَيلاً، مُصَلِّياً لإلَهِ حَياتِي.

9 ( 42-10) Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?

وَأقُولُ للهِ الَّذِي هُوَ صَخرَتِي: «لِماذا نَسِيتَنِي؟ لِماذا عَلَيَّ أنْ أتَحَمَّلَ قَسوَةَ عَدُوِّي؟»

10 ( 42-11) Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?

يُهِينُنِي خُصُومِي، وَعِظامِي يَسْحَقُونَ. يَسألُونَنِي كُلَّ الوَقْتِ: «أينَ إلَهُكَ؟»

11 ( 42-12) Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!

لِماذا أنتِ حَزِينَةٌ وَمُضطَرِبَةٌ يا نَفسِي؟ ثِقِي بِاللهِ، لأنِّي سَأحمَدُهُ مِنْ جَدِيدٍ، فَفِي حَضرَتِهِ خَلاصِي.