1 І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий.

وَأرْسَلَ اللهُ ناثْانَ إلَى داوُدَ يَقولُ لَهُ: «كانَ في إحْدَى المُدُنِ رَجُلانِ، أحَدُهُما غَنِيٌّ وَالآخَرُ فقيرٌ.

2 У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої.

كانَ الغَنِيُّ يملِكُ الكثيرَ مِنَ الغَنَمِ وَالْماشِيَةِ.

3 А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.

لكنَّ الفَقيرَ لَمْ يَكُنْ يَملِكُ شيئًا سِوى نَعْجَةٍ صغيرةٍ كانَ قَد اشْتَراها. وَكانَ الفقيرُ يُطْعِمُ النَّعْجَةَ فكَبِرَت مَعَ الرَّجُلِ وَأولادِهِ. فَكانَتِ النَّعجَةُ تَأْكُلُ مِنْ طَعامِ الفَقيرِ وَتَشْرَبُ مِنْ كأسِهِ وتَنامُ عَلَى صَدْرِهِ. كانَتْ بِمَثابَةِ ابْنةٍ لَهُ.

4 І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов...

«ثمَّ حَدَثَ أنْ تَوَقَّفَ أحَدُ المُسافِرينَ لِزيارةِ الرَّجُلِ الغَنيِّ. وَأرادَ الغنيُّ أنْ يَعْطِيَ الضَّيفَ طَعاماً. لكنَّه لَمْ يَكُنْ يُريدُ أنْ يَأْخُذَ أيَّ شيءٍ مِنْ غَنَمِهِ أوْ ماشِيَتِهِ لِيُطْعِمَهُ. فأخَذَ النّعْجَةَ مِنَ الفَقيرِ وَذَبَحَها وَطَبَخَها لِضَيفِهِ.»

5 І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке.

فَغَضِبَ داود كثيراً مِنَ الغنِّي وَقالَ لناثْانَ: «أُقسِمُ بِاللهِ الحَيِّ، الرَّجُلُ الذي فَعَلَ هذا يَنْبَغِي أنْ يَمُوتَ!

6 А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.

يَنْبَغِي أنْ يَدْفَعَ ثَمَنَ النَّعجَةِ أرْبَعَ مَّراتٍ لأنَّهُ فَعَلَ هذا الأمْرَ الفَظيعَ، وَلَمْ يَكُنْ رَحُوماً.» ناثْانُ يُخْبِرُ داوُدَ بِخَطِيَّتِه

7 І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.

فَقالَ ناثْانُ لداودَ: «أنْتَ هُوَ الرَّجُلُ! وَإلَيكَ ما يقولُ اللهُ ، إلَهُ إسْرائِيلَ: ‹لَقَدِ اخْتَرْتُكَ لِتَكُونَ مَلِكَ إسْرائِيل. أنْقَذْتُكَ مِنْ شاوُلَ.

8 І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

فتَرَكْتُكَ تَأْخُذُ عائِلَتَهُ وَزَوْجاتِهِ. وَجعَلْتُكَ مَلِكَ بني إسْرائِيلَ وَبني يَهُوَّذا. وكما لَوْ أنَّ ذَلِكَ كلَّهُ قَليلٌ، أعْطَيتُكَ المَزيدَ وَالْمَزيدَ.

9 І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.

فَلِماذا تَجاهَلْتَ كَلِمَةَ اللهِ ، وَفَعَلْتَ الشَّرَّ أمامَهُ؟ تَرَكْتَ العَمُّونِيِّينَ يقتُلونَ أُورِيّا الحِثِّي وَأخَذْتَ زوجَتَهُ. قَتَلتَ أورِيّا بسَيْفِ العَمُّونِيِّينَ.

10 А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

لِذا لن يُغادِرَ السّيفُ عائِلتكَ أبَداً. فَقَدْ أخذْتَ زوجَةَ أُورِيّا الحِثّي، وَلَمْ تُبالِ بِيْ.›

11 Т ак сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.

«إلَيكَ ما يَقولُهُ اللهُ: ‹سَأجلِبُ لك المَتاعِبَ مِنْ عائِلَتِكَ أنْتَ. فسَآخُذُ زَوْجاتِكَ أمامَ عَينَيكَ وَأُعطيهِنَّ لِصاحِبِكَ. وَسَيُعاشِرُهُنَّ عَلَى عِلمٍ مِنَ الجَمِيعِ!

12 Х оч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем.

أنتَ عاشَرْتَ بَثْشَبَعَ سِرًّا، وَانا سَأُعاقِبُكَ علَناً أمامَ جَمِيعِ بَنِي إسْرائِيلَ.›»

13 І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом! А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!

ثُمَّ قالَ داوُدُ لناثْانَ: «لَقَدْ أخْطَأتُ إلَى اللهِ.» فقال ناثْانُ لداوُدَ: «سَيُسامِحُكَ اللهُ حَتَّى عَلَى خطيَّتِكَ هَذِهِ، فَلَنْ تَمُوتَ.

14 Т а що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре.

لَكِنَّكَ فعَلْتَ أشْياءَ جَعَلَتْ أعْداءَ اللهِ يَفْقِدُونَ احتِرامَهُم لَهُ! لِذا سَيَموتُ مَولودُك الصَّبِيُّ.» موتُ طفلِ داوُدَ وَبَثْشَبَع

15 І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.

ثُمَّ ذهَبَ ناثْانُ إلَى دارِهِ. وَجَعَل اللهُ المَولودَ – ابْنَ داوُدَ مِنْ زَوْجَةِ أورِيّا – يُصابُ بِمَرَضٍ شَديدٍ.

16 А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.

فصلَّى داوُدُ إلَى اللهِ مِنْ أجلِ الطِّفلِ، وَرَفَضَ أنْ يَأْكُلَ أوْ يشرَبَ. وَدَخَلَ بَيتَهُ وبَقِيَ هُناكَ، ثُمَّ تَمَدَّد عَلَى الأرْضِ طَوالَ اللَّيلِ.

17 І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.

فَجاءَ قادَةُ عائِلَةِ داوُدَ وَحاوَلوا رَفْعَهُ مِنْ عَلَى الأرْضِ، لَكِنَّهُ رَفَضَ. كَما رَفَضَ أنْ يَأْكُلَ الطَّعامَ مَعَ هؤلاءِ القادَةِ.

18 І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.

وفي اليَوْمِ السّابِعِ، ماتَ الطِّفلُ. فَخَشِيَ خُدّامُ داوُدَ تَبليغَهُ بِمَوتِ الطِّفلِ. فَقالوا: «ها قَدْ حاوَلْنا أنْ نُكَلِّمَ داوُدَ عِنْدما كانَ الطِّفلُ ما يَزالُ حَيًّا، لَكِنَّهُ رَفَضَ الاسْتِماعَ إلَينا. فِإنْ أخْبَرْناهُ الآنَ بِمُوتِ الطِّفلِ، رُبَّما يَفْعَلُ بِنَفْسِهِ شيئًا رَديئاً.»

19 А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло.

لَكِنَّ داوُدَ رأى خُدّامَهُ يَتَهامسونَ، وَفَهِم أنَّ الطِّفلَ قَدْ ماتَ. فَسألَهُم: «أماتَ الطِّفلُ؟» أجابَ الخُدّامُ: «أجَلْ، ماتَ.»

20 І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.

فَنَهَضَ داود مِنْ عَلَى الأرْضِ وَاغْتَسَلَ وتدهَّن بالزَّيْتِ وَبَدَّل مَلابِسَهُ، وَذَهَبَ إلَى بَيتِ اللهِ لِيَعْبُدَ اللهَ. ثُمَّ ذهب إلَى بيتِهِ وطَلَبَ شيئًا يأْكُلُهُ، فَأعْطاهُ خدّامُه بَعْضَ الطَّعامِ فَأكَلَ.

21 І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?

فَقالوا لَهُ: «لِمَ تَفْعَلُ هذا؟ عِنْدَما كانَ الطِّفلُ ما يَزالُ حيًّا، رَفَضْتَ أنْ تَأْكُلَ وكُنْتَ تبكي. لَكِنْ عندما ماتَ، نَهَضْتَ وَأكَلْتَ.»

22 А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

فقالَ داوُدُ: «عِنْدَما كانَ الطِّفلُ ما يَزالُ حَيًّا، رَفَضْتُ أنْ آكُلَ وبَكَيتُ لأنَّني فَكَّرْتُ في نفسي: مَنْ يَدْري؟ لَرُبَّما شَفِقَ اللهُ عَلَيَّ وَتَرَكَ الطِّفلَ يَحْيا.

23 А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене...

لَكِنَّ الطِّفلَ قَدْ ماتَ الآن، فَلِمَ أرْفُضُ الطَّعامَ؟ هَلْ يُمْكِنُني أنْ أُعيدَ الطِّفلَ إلَى الحَياةِ؟ يوماً ما، سَأذْهَبُ إليهِ، لَكِنَّهُ لا يَسْتَطيعُ العَوْدَةَ إليَّ.» وِلادَةِ سُلَيْمان

24 І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім'я йому: Соломон. І Господь полюбив його,

ثُمَّ عَزَّى داود بَثْشَبَعَ وَعاشَرَها، فَحَمَلَتْ ثانِيَةً، وَوَلَدَتِ ابْناً ثانياً سَمّاهُ داوُدُ سُلَيْمانَ. وَأحَبَّ اللهُ سُلَيْمان.

25 і послав пророка Натана, і той назвав ім'я йому: Єдід'я, ради Господа.

فأرْسَلَ كَلِمَةً عَلَى فَمِ ناثْانَ النَّبِيِّ. أطلَقَ ناثْانُ عَلَى سُلَيْمانَ اسْمَ يَديدِيا. فَعَلَ هذا مِنْ أجلِ اللهِ. داود يَحْتَلُّ رِبَّة

26 А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.

كانَتْ رِبَّةُ عاصِمَةَ العَمُّونِيِّينَ، فشنَّ يوآبُ الحَرْبَ ضِدَّها وَاحْتَلَّها.

27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

ثمَّ أرْسَلَ إلَى داوُدَ رُسُلاً يقولون: «لَقَدْ شَنَنْتُ الحَرْبَ ضدَّ رِبَّةَ. لَقَدِ احْتللْتُ مَدينَةَ المِياهِ.

28 А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім'ям.

فَاجْمَعِ الآنَ النّاسَ الآخرينَ وهاجموا مَدينَةَ رِبَّةَ وَاحْتَلُّوها قَبلَ أنْ أفْعَلَ أنا ذَلِكَ. لأنَّني إنْ فَعَلْتُ، دُعِيَتْ هَذِهِ المَدينَةُ باسمي.»

29 І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

فَجَمَعَ داوُدُ الشَّعبَ كُلَّهُ وَذَهَبَ إلَى رِبَّةَ وَشَنَّ الحَرْبَ ضدَّها وَاحْتلَّها.

30 І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.

ثمَّ خَلَعَ التّاجَ مِنْ عَلَى رَأْسِ مَلِكِها. كانَ تاجاً مِنَ الذَّهَبِ عَلَيهِ حَجَرٌ كَرِيمٌ. فَكانَ التَّاجُ يزِنُ نَحْوَ قِنطارٍ مِنَ الذَّهَبِ. وَسَبَى داوُدُ مِنَ المدينَةِ الكَثيرَ مِنَ الأشياءِ الثّمينَةِ.

31 А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі. І так робив він усім аммонітським містам. І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.

كَذَلِكَ أخْرَجَ سُكّانَ المَدينَةِ وَفَرَضَ عَلَيْهِم أنْ يَعْمَلوا بالمناشيرِ وَمَعاوِلِ وَفُؤُوسِ الحَديدِ. كما أجْبَرَهُم عَلَى البِناءِ بقوالِبِ الطُوبِ. فَعَلَ داوُدُ الشَّيءَ نفسَهُ بِمُدُنِ العَمُّونِيِّينَ كُلِّها. ثمَّ عادَ مَعَ جَيشِهِ كلَّهِ إلَى مَدينَةِ القُدْسِ.