1 І сталося одного дня, і поприходили Божі сини, щоб стати перед Господом: і прийшов також сатана поміж ними, щоб стати перед Господом.

وَجاءَتِ المَلائِكَةُ ذاتَ يَومٍ لِكَي يَقِفُوا فِي حَضْرَةِ اللهِ ، وَجاءَ الشَّيطانُ لِيَقِفَ فِي حَضْرَةِ اللهِ.

2 І сказав Господь до сатани: Звідки ти йдеш? А сатана відповів Господеві й сказав:

فَقالَ اللهُ للشَّيطانِ: «مِنْ أينَ جِئتَ؟» فَأجابَ الشَّيطانُ اللهَ: «مِنَ التَّجَوُّلِ فِي الأرْضِ وَالتَّمَشِّي فِيها.»

3 І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без приводу його зруйнувати...

فَقالَ اللهُ للشَّيطانِ: «هَلْ لاحَظتَ أنَّهُ لا يُوجَدُ فِي الأرْضِ مَثِيلٌ لِعَبدِي أيُّوبَ فِي نَزاهَتِهِ وَاستِقامَتِهِ وَتَقواهُ وَابتِعادِهِ عَنِ الشَّرِّ؟ وَهُوَ ما يَزالُ مُتَمَسِّكاً بِنَزاهَتِهِ مَعَ أنَّكَ حاوَلتَ أنْ تَدْفَعَنِي لأُدَمِّرَهُ بِلا داعٍ.»

4 І відповів сатана Господеві й сказав: Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою.

فَأجابَ الشَّيطانُ اللهَ: «واحِدَةً بِواحِدَةٍ! فَالإنْسانُ مُستَعِدٌّ أنْ يُعْطِيَ كُلَّ ما يَملِكُ لإنقاذِ حَياتِهِ.

5 А ле простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?

فَإنْ مَدَدْتَ يَدَكَ لِتُؤذِي عَظْمَهُ وَلَحْمَهُ، فَسَيَلْعَنُكَ فِي وَجْهِكَ!»

6 І сказав Господь до сатани: Ось він у руці твоїй, тільки душу його бережи!

فَقالَ اللهُ للشَّيطانِ: «افعَلْ بِهِ كَما تَشاءُ، لَكِنْ أبْقِ عَلَى حَياتِهِ.»

7 І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояком від стопи ноги його аж до його черепа...

فَخَرَجَ الشَّيطانُ مِنْ حَضْرَةِ اللهِ ، وَابتَلَى أيُّوبَ بِقُرُوحٍ مُؤلِمَةٍ مِنْ رَأسِهِ إلَى قَدَمَيهِ.

8 А той узяв собі черепка, щоб шкребти себе. І він сидів серед попелу...

فَاسْتَعانَ أيُّوبُ بِقِطعَةِ فَخّارٍ مَكسُورَةٍ لِيَحِكَّ جِلدَهُ، وَهُوَ يَجلِسُ وَسَطَ كَوْمَةٍ مِنَ الرَّمادِ.

9 І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!...

فَقالَتْ لَهُ زَوجَتُهُ: «أما زِلتَ مُتَمَسِّكاً باستِقامَتِكَ؟ العَنِ اللهَ وَمُتْ!»

10 А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!... Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами...

فَقالَ لَها أيُّوبُ: «تَتَكَلَّمِينَ كَالجاهِلاتِ! فَهَلْ نَقبَلُ الخَيرَ مِنَ اللهَ وَلا نَقبَلُ الشَّرَّ؟» فَفِي كُلِّ هَذا لَمْ يَرتَكِبْ أيُّوبُ إثماً فِي ما قالَهُ. أصْحابُ أيّوبَ الثَّلاثَة

11 І почули троє приятелів Йовових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприходили кожен з місця свого: теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар. І вмовилися вони прийти разом, щоб похитати головою над ним та потішити його.

وَسَمِعَ ثَلاثَةٌ مِنْ أصْحابِ أيُّوبَ عَنْ كُلِّ المَصائِبِ الَّتِي حَلَّتْ بِهِ، فَتَرَكُوا بُيُوتَهُمْ وَجاءُوا إلَيهِ. وَهُمْ ألِيفازُ التَّيْمانِيُّ وَبِلْدَدُ الشُّوحِيُّ وَصُوفَرُ النَّعْماتِيُّ. فَاجتَمَعُوا مَعاً لِيُعَبِّرُوا عَنْ تَعاطُفِهِمْ مَعَهُ وَيُعَزُّوهُ.

12 І звели вони здалека очі свої, і не пізнали його... І піднесли вони голос свій, та й заголосили, і роздерли кожен одежу свою, і кидали порох над своїми головами аж до неба...

وَعِندَما نَظَرُوا إلَى أيُّوبَ عَنْ بُعْدٍ لَمْ يُمَيِّزُوهُ. فَبَكَوْا بِصَوتٍ عالٍ وَمَزَّقُوا ثِيابَهُمْ، وَنَثَرُوا رَماداً عَلَى رُؤوسِهِمْ.

13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий...

وَجَلَسُوا مَعَهُ عَلَى الأرْضِ سَبعَةَ أيّامٍ وَسَبعَ لَيالٍ صامِتينَ، لِأنَّهُمْ رَأَوْا شِدَّةَ ألَمِهِ.