1 Ч ого то племена бунтують, а народи задумують марне?

لِماذا تَتآمَرُ الأُمَمُ، وَلِماذا تُدَبِّرُ الشُّعُوبُ المَكائِدَ عَبَثاً؟

2 З емні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:

أعَدَّ مُلُوكُ الأرْضِ أنفُسَهُمْ لِلمَعرَكَةِ. وَاجتَمَعَ الحُكّامُ مَعاً عَلَى اللهِ وَعَلَى مَسِيحِهِ.

3 П озриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!

يَقُولُونَ: «لِنَتَخَلَّصْ مِنْ قُيُودِهِمْ، وَلْنُلْقِ بِها بَعِيداً عَنّا!»

4 А ле Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!

الجالِسُ فِي السَّماءِ يَضحَكُ، اللهُ يَهْزَأُ بِهِمْ.

5 В ін тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:

ثُمَّ يَتَحَدَّثُ إلَيْهِمْ فِي غَضَبِهِ، وَبِسَخَطِهِ يُفزِعُهُمْ وَيَقُولُ:

6 Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.

«قَدْ نَصَّبْتُ مَلِكِي فِي صِهْيَوْنَ – جَبَلِيَ المُقَدَّسِ.»

7 Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.

دَعُونِي أُخبِرُكُمْ بِما قَضَى بِهِ اللهُ. قالَ لِي: «أنتَ ابْنِي، وَأنا اليَوْمَ وَلَدْتُكَ!

8 Ж адай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!

اطلُبْ، وَسَأجعَلُ جَمِيعَ الشُّعُوبِ مِيراثاً لَكَ، وَأطرافَ الأرْضِ مُلْكاً لَكَ.

9 Т и їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський...

سَتَحكُمُها بِصَولَجانٍ مِنْ حَدِيدٍ، وَتُكَسِّرُها كَآنِيَةِ الفَخّارِ.»

10 А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:

وَالآنَ، تَعَقَّلُوا أيُّها المُلُوكُ. وَخُذُوا بِنَصِيحَتِي يا قادَةَ الأرْضِ.

11 С лужіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!

اخدِمُوا اللهَ بِخَوْفٍ وَتَوقِيرٍ. ارتَعِدُوا أمامَهُ ارتِعاداً.

12 Ш ануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!

اخضَعُوا لِلابْنِ لِئَلّا يَغضَبَ، فَتَهلِكُوا! لِأنَّ غَضَبَهُ يُوشِكُ أنْ يَنفَجِرَ. هَنِيئاً لِلمُتَّكِلِينَ عَلَيهِ.