1 М ій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

«رُوحِي مُكَبَّلَةٌ، وَحَياتِي مُطفَأةٌ، وَالقَبرُ فِي انتِظارِي.

2 Д ійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

يَهزَأُ الجَمِيعُ بِي، وَأنا أُراقِبُ هُجُومَهُمْ عَلَيَّ بِشَراسَةٍ.

3 П оклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

«كُنْ أنْتَ ضَامِنِي عِنْدَكَ، فَمَنْ غَيرُكُ يَرضَى أنْ يُصافِحَ يَدِي؟

4 Б о від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

لأنَّكَ أغلَقتَ عُقُولَ أصحابِي لِئَلّا يَفهَمُوا، فَلا تَدَعْهُمْ يَرْفَعُونَ أنفُسَهُمْ عَلَيَّ.

5 В ін призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

مَعَ أنَّهُ يُقالُ: ‹الصّاحِبُ يَدْعَمُ أصْحابَهُ، حَتَّى لَوْ تَلِفَتْ عُيُونُ أولادِهِ بُكاءً!›

6 В ін поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

جَعَلَنِي اللهُ أُمثُولَةً لِشُعُوبِ الأرْضِ، وَعَيَّنَ وَجْهِي لِلبُصاقِ.

7 З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

ضَعُفَتْ عَينايَ مِنَ الحُزنِ. وَصارَتْ أعضاءُ جَسَدِي هَزِيلَةً كَالظِّلِّ.

8 П раведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

صُدِمَ المُستَقِيمُونَ مِنْ حالَتِي، وَانْزَعَجَ البَريءُ مِنَ الشِّرِّيرِ.

9 І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

يَتَمَسَّكُ الصّالِحُ بِطَرِيقِهِ، وَيَزدادُ طاهِرُ اليَدَينِ قُوَّةً.

10 А ле всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

«لَكِنْ عُودُوا جَمِيعاً لِمُهاجَمَتِي، فَلَنْ أجِدَ شَخصاً حَكِيماً بَينَكُمْ.

11 М ої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

انقَضَتْ حَياتِي، وَتَمَزَّقَتْ أحلامِي، وَزالَ رَجائِي.

12 в они мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

انقَلَبَتْ حَياتِي. فَصارَ اللَّيلُ نَهاراً، وَالمَساءُ فَجراً.

13 Я кщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

«إذِ اشتَهَيْتُ الهاوِيَةَ بَيتاً لِي، وَأنْ أجْعَلَ سَرِيرِي فِي الظَّلامِ.

14 Д о гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

إذْ قُلْتُ لِلهاوِيَةِ: أنتِ أبِي، وَللِدُّودَةِ: أنتِ أُمِّي أوْ أُختِي،

15 Д е ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

فَأينَ يَكُونُ رَجائِي إذاً؟ وَمَنْ سَيَرى آمالِي بَعْدِي؟

16 Д о шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...

هَلْ سَيَهبِطُ رَجائِي مَعِي إلَى مَدخَلِ الهاوِيَةِ، أمْ سَيُدفَنُ مَعِي فِي التُّرابِ؟»