1 Т ими днями смертельно захворів був Єзекія. І прийшов до нього Ісая, Амосів син, пророк, і сказав до нього: Так сказав Господь: Заряди своєму домові, бо ти вмираєш і не будеш жити...

فِي ذَلِكَ الوَقتِ، مَرِضَ حَزَقِيّا وَقارَبَ المَوْتَ. فَذَهَبَ النَّبِيُّ إشَعْياءُ بْنُ آمُوصَ إلَى حَزَقِيّا وَقالَ لَهُ: «يَقُولُ اللهُ لَكَ: ‹رَتِّبْ شُؤُونَ بَيْتِكَ، لِأنَّهُ لَنْ يَطُولَ بِكَ العُمْرُ. بَلْ سَتَمُوتُ قَرِيباً!›»

2 І відвернув Єзекія обличчя своє до стіни, і помолився до Господа,

فَأدارَ حَزَقِيّا وَجهَهُ إلَى الحائِطِ. وَصَلَّى إلَى اللهِ

3 т а й сказав: О, Господи, згадай же, що я ходив перед обличчям Твоїм правдою та цілим серцем, і робив я добре в очах Твоїх! І заплакав Єзекія ревним плачем!

وَقالَ: «اذْكُرْ، يا اللهُ أنِّي خَدَمْتُكَ بِوَفاءٍ وَمِنْ كُلِّ قَلْبِي. وَفَعَلْتُ ما يُرْضِيكَ.» ثُمَّ بَكَى حَزَقِيّا بُكاءً مُرّاً.

4 І було Господнє слово до Ісаї, говорячи:

فَجاءَتْ كَلَّمَهُ اللهِ إلَى إشَعْياءُ فَقالَ لَهُ:

5 І ди й скажеш до Єзекії: Так сказав Господь, Бог батька твого Давида: Почув Я молитву твою, побачив Я сльозу твою! Ось Я додаю до днів твоїх п'ятнадцять літ,

«اذهَبْ وَكَلِّمْ حَزَقِيّا وَقُلْ لَهُ: ‹يَقُولُ اللهُ ، إلَهُ جَدِّكَ داوُدَ: قَدْ سَمِعْتُ صَلاتَكَ وَرَأيتُ دُمُوعَكَ. وَسَأُضِيفُ إلَى حَياتِكَ خَمْسَ عَشْرَةَ سَنَةً.

6 і з руки асирійського царя врятую тебе та це місто, й обороню це місто.

وَسَأُنْقِذُكَ وَأُنْقِذُ هَذِهِ المَدِينَةَ مِنْ مَلِكِ أشُّورَ. وَسَأحمِي هَذِهِ المَدِينَةَ.›»

7 І оце тобі знак від Господа, що Господь зробить ту річ, про яку говорив:

وَهَذِهِ هِيَ العَلامَةُ الَّتِي يُعطِيها لَكَ اللهُ دَليلاً عَلَى أنَّ اللهَ سَيُحَقِّقُ كَلامَهُ:

8 о сь я вертаю тінь ступеня, що від сонця зійшла на ступені Ахазові, назад на десять ступенів. І вернулося сонце на десять ступенів тими ступенями, якими зійшло було.

«سَأجعَلُ الظِلَّ الَّذِي تَحَرَّكَ مَعَ الشَّمسِ عَلَى مِقياسِ آحازَ لِلوَقتِ يِتِراجَعُ عَشَرَ دَرَجاتٍ. فَتَراجَعَ الظِلُّ عَشَرَ دَرَجاتٍ عَلَى مِقياسِ آحازَ لِلوَقتِ.» ترنيمةُ آحاز

9 О сь писання Єзекії, Юдиного царя, коли він був захворів та видужав з своєї хвороби:

وَهَذا ما كَتَبَهُ حَزَقِيّا مَلِكُ يَهُوذا، بَعدَ مَرَضِهِ وَشِفائِهِ مِنَ المَرَضِ:

10 Я сказав був: Опівдні днів своїх відійду до шеолових брам, решти років своїх я не матиму...

قُلْتُ لِنَفسِي: «فِي مُنتَصَفِ حَياتِي سَأعبُرُ بَوّاباتِ الهاوِيَةِ. قَدِ امتُحِنْتُ، وَأُخِذَتْ بَقِيَّةُ سَنَواتِ حَياتِي مِنِّي.

11 Я сказав: Не побачу я Господа, Господа в краї живих, уже між мешканцями царства померлих не побачу людини...

قُلْتُ لَنْ أرَى اللهَ ياه فِي أرْضِ الأحياءِ، لَنْ أرَى النّاسَ، وَلَنْ أعِيشَ مَعَ سُكّانِ الأرضِ.

12 Д омівка моя вже розібрана, і від мене відібрана, немов той пастуший намет; я життя своє звинув, мов ткач, від основи мене Він відірве, покінчить мене з дня до ночі...

حَياتِي زالَتْ وَأُخِذَتْ مِنِّي، مِثلَ خَيمَةِ الرّاعِي. قُطِعَتْ حَياتِي وَلُفَّتْ، مِثلَ نَسّاجٍ يَفصِلُ البِساطَ عَنِ آلَةِ الحِياكَةِ، قَدِ انتَهَتْ فِي فَترَةٍ قَصِيرَةٍ!

13 Я кричав аж до ранку... Він, як лев, поторощить всі кості мої, з дня до ночі покінчить зо мною...

صَرَختُ طَلَباً لِلعَونِ طَوالَ اللَّيلِ. كَالأسَدِ يُهَشِّمُ عِظامِي. أنهَيتَ حَياتِي فِي فَترَةٍ قَصِيرَةٍ.

14 П ищу я, мов ластівка чи журавель, воркочу, мов той голуб; заниділи очі мої, визираючи до високости... Господи, причавлений я, поручися за мене!

أبكِي كَسُنُونَةٍ، أنُوحُ كَيَمامَةٍ. تَعِبَتْ عَينايَ مِنَ النَّظَرِ إلَى الأعلَى. يا رَبُّ أنا مُتَضايِقٌ فَأطلِقْنِي.

15 Щ о маю сказати? А що Він сказав був мені, те й вчинив. Тихо змандрую всі літа свої через гіркість моєї душі!

ماذا أستَطِيعُ أنْ أقُولَ؟ فَهُوَ تَكَلَّمَ، وَهُوَ نَفسُهُ سَيَعمَلُ. سَأتَمَشَّى عَلَى مَهلٍ كُلَّ سِنِيِّ حَياتِي، بِسَبَبِ مَرارَةِ نَفسِي.

16 Г осподи, на них, на словах Твоїх, житимуть люди, і в усьому цьому життя моєї душі, уздоров же мене й оживи Ти мене!

يا سَيِّدِي، بِسَبَبِ أعمالِكَ يَحيا الإنسانُ، وَفِي كُلِّ هَذِهِ الأعمالِ تَجِدُ رُوحِي حَياةً. فَأعطِنِي صِحَّةً وَحَياةً.

17 О сь терпіння це вийшло мені на добро, Ти стримав від гробу гниття мою душу, бо Ти кинув за спину Свою всі гріхи мої,

«فَهُوَذا المَرارَةُ الَّتِي فِيَّ تَحَوَّلَتْ لِخَيرِيَ. وَأنتَ حَفِظتَ حَياتِيَ مِنْ حُفرَةِ الفَناءِ. لأنَّكَ ألقَيتَ وَراءَ ظَهرِكَ كُلَّ خَطايايَ.

18 б о не буде ж шеол прославляти Тебе, смерть не буде Тебе вихваляти... Не мають надії на правду Твою ті, хто сходить до гробу.

القَبرُ لا يَستَطِيعُ أنْ يَشكُرَكَ، وَالمَوتُ لا يُسَبِّحُكَ، وَأُولَئِكَ النّازِلُونَ إلَى القَبرِ لا يَضَعُونَ رَجاءَهُمْ فِي أمانَتِكَ.

19 Ж ивий, тільки живий Тебе славити буде, як я ось сьогодні, батько синам розголосить про правду Твою!

الأحياءُ وَحدَهُمْ يَشكُرُونَكَ. كَما أفعَلُ أنا اليَومَ. الآباءُ يُعَلِّمُونَ الأولادَ عَنْ أمانَتِكَ.

20 Г осподь на спасіння мені, і ми будем співати пісноспіви свої у домі Господнім по всі дні мого життя!

سَيُخَلِّصُنِي اللهُ ، لِذا سَنَعزِفُ عَلَى آلاتِنا المُوسِيقِيَّةِ كُلَّ أيّامِ حَياتِنا فِي بَيتِ اللهِ.»

21 А Ісая сказав: Нехай візьмуть грудку фіґ, і нехай розітруть на тому гнояку, і видужає!

وَكانَ إشَعْياءُ قَدْ قالَ: «لِيَأخُذُوا ضَمّادَةً مِنْ تِينٍ مَهرُوسٍ وَيَفرُكُوا بِها البُثُورَ، وَسَيُشفَى حَزَقِيّا.»

22 А Єзекія промовив: Який знак, що я ввійду до Господнього дому?

وَقالَ حَزَقِيّا: «ما هِيَ العَلامَةُ بِأنِّي سأُشفَى وَأصعَدُ إلَى بَيتِ اللهِ ؟»