1 А коли Він скінчив усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум.

وَعِندَما أنهَى يَسُوعُ ما أرادَ أنْ يَقُولَهُ لِلنّاسِ، ذَهَبَ إلَى كَفرِناحُومَ.

2 У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому, і вмирати вже мав.

وَكانَ هُناكَ ضابِطٌ رُومانِيٌّ لَهُ خادِمٌ مَرِيضٌ مُوشِكٌ عَلَى المَوتِ. وَكانَ هَذا الخادِمُ عَزيزاً عِندَهُ.

3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старших, і благав Його, щоб прийшов, і вздоровив раба його.

فَلَمّا سَمِعَ الضّابِطُ عَنْ يَسُوعَ، أرسَلَ إلَيهِ بَعضَ شُيُوخِ اليَهُودِ، طالِباً إلَيهِ أنْ يَأْتِيَ وَيُنقِذَ حَياةَ خادِمِهِ.

4 В они ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: Він достойний, щоб Ти це зробив йому.

فَلَمّا جاءُوا إلَى يَسُوعَ تَوَسَّلُوا إلَيهِ بِإلحاحٍ وَقالوا: «إنَّهُ يَستَحِقُّ أنْ تَفعَلَ لَهُ هَذا.

5 Б о він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив.

فَهُوَ يُحِبُّ شَعبَنا، وَهُوَ الَّذِي بَنَى لَنا مَجمَعَنا.»

6 І пішов Ісус із ними. І коли недалеко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою.

فَذَهَبَ يَسُوعُ مَعَهُمْ. وَلَمّا صارَ يَسُوعُ قَرِيباً مِنَ البَيتِ، أرسَلَ إلَيهِ الضّابِطُ الرُّومانِيُّ بَعْضَ الأصْدِقاءِ يَقُولُ لَهُ: «يا سَيِّدُ، لا تُحَمِّلْ نَفسَكَ عَناءَ المَجِيءِ، فَأنا لا أستَحِقُّ أنْ تَدخُلَ بَيتِي.

7 Т ому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, і раб мій одужає.

لِهَذا لَمْ أتَجَرَّأْ عَلَى المَجِيءِ إلَيكَ. وَما عَلَيكَ إلّا أنْ تَقُولَ كَلِمَةً فَيُشفَى خادِمِي.

8 Б о й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби теє і зробить.

فَأنا نَفسِي رَجُلٌ تَحتَ سُلطَةٍ، وَلِي جُنُودٌ يَأْتَمِرُونَ بِأمرِي. أقُولُ لِهَذا الجُندِيِّ: ‹اذْهَبْ!› فَيَذهَبُ. وَأقُولُ لِآخَرَ: ‹تَعالَ!› فَيَأتِي. وَأقُولُ لِخادِمِي: ‹افعَلْ كَذا!› فَيَفعَلُهُ.»

9 П очувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!

فَلَمّا سَمِعَ يَسُوعُ هَذا اندَهَشَ. ثُمَّ التَفَتَ إلَى النّاسِ الَّذِينَ كانُوا يَتبَعُونَهُ وَقالَ: «أقُولُ لَكُمْ إنِّي لَمْ أجِدْ مِثلَ هَذا الإيمانِ حَتَّى بَينَ بَنِي إسرائِيلَ.»

10 А коли посланці повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!

فَلَمّا عادَ الَّذِيْنَ أرسَلَهُمُ الضّابِطُ إلَى البَيتِ، وَجَدُوا الخادِمَ قَدْ تَعافَى. إحياءُ ابنِ الأرمَلَة

11 І сталось, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу.

بَعدَ ذَلِكَ، ذَهَبَ يَسُوعُ إلَى بَلدَةٍ تُدعَى نايِيْنَ يُرافِقُهُ تَلامِيذُهُ وَجَمعٌ كَبِيرٌ مِنَ النّاسِ.

12 І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста.

وَعِندَ اقتِرابِهِ مِنْ بَوّابَةِ البَلدَةِ، رَأىْ شاباً مَيِّتاً يُحمَلُ إلَى خارِجِ البَلدَةِ، وَقَدْ كانَ وَحِيدَ أُمِّهِ الأرمَلَةِ. وَكانَ هُناكَ جَمعٌ كَبِيْرٌ مِنَ رِجالِ المَدِينَةِ.

13 Я к Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: Не плач!

فَلَمّا رَآها الرَّبُّ تَحَنَّنَ عَلَيها وَقالَ لَها: «لا تَبكِي.»

14 І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань!

وَاقتَرَبَ وَلَمَسَ التّابُوتَ، فَتَوَقَّفَ حامِلُوهُ. ثُمَّ قالَ يَسُوعُ: «أيُّها الشّابُّ،أنا أقُولُ لَكَ، انهَضْ!»

15 І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері.

فَجَلَسَ المَيِّتُ مُعتَدِلاً، وَبَدَأ يَتَكَلَّمُ. فَرَدَّهُ يَسُوعُ إلَى أُمِّهِ.

16 А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!

فَامتَلأ الجَمِيعُ رَهبَةً، وَمَجَّدُوا اللهَ، وَقالُوا: «لَقَدْ ظَهَرَ بَينَنا نَبِيٌّ عَظِيمٌ!» وَقالُوا: «لَقَدْ جاءَ اللهُ لَيُعِينَ شَعبَهُ!»

17 І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні.

وَانتَشَرَتْ أخبارُ يَسُوعَ عَبرَ إقليمِ اليَهُودِيَّةِ وَكُلِّ المَناطِقِ الرِّيفِيَّةِ المُجاوِرَةِ. سُؤالُ يُوحَنّا المَعْمَدان

18 П ро все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із учнів своїх,

فَذَهَبَ تَلامِيذُ يُوحَنّا المَعْمَدانِ وَأخبَرُوهُ بِكُلِّ هَذِهِ الأشياءِ. فَدَعا يُوحَنّا اثْنَينِ مِنْ تَلامِيذِهِ،

19 і послав їх до Господа з запитом: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?

وَأرسَلَهُما إلَى الرَّبِّ لِيَسألاهُ: «هَلْ أنتَ الَّذي نَنْتَظِرُهُ، أمْ يَنبَغي أنْ نَنتَظِرَ آخَرَ؟»

20 А мужі, прийшовши до Нього, сказали: Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?

فَجاءَ الرَّجُلانِ إلَيهِ وَقالا: «لَقَدْ أرسَلَنا يُوحَنّا المَعْمَدانُ لِنَسألَكَ هَلْ أنتَ الَّذي نَنْتَظِرُهُ، أمْ يَنبَغي أنْ نَنتَظِرَ آخَرَ؟»

21 А саме тоді багатьох уздоровив був Він від недугів і мук, і від духів злих, і сліпим багатьом вернув зір.

فَشَفَى يَسُوعُ فِي ذَلِكَ الوَقتِ أشخاصاً كَثِيرِينَ مِنْ أمراضِهِمُ المُختَلِفَةِ، وَطَرَدَ أرواحاً شِرِّيرَةً، وَأعطَى بَصَراً للكَثيرينَ مِنَ العُمْيانِ.

22 І промовив Ісус їм у відповідь: Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви бачили й чули: Сліпі прозрівають, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, убогим звіщається Добра Новина.

ثُمَّ أجابَ تِلمِيذَي يُوحَنّا فَقالَ: «اذهَبا وَأخبِرا يُوحَنّا بِما شاهَدْتُما وَسَمِعتُما: ها هُمُ العُميُ يُبصِرُونَ، وَالمُقعَدُونَ يَمشُونَ، وَالبُرْصُ يَطْهُرُونَ، وَالصُّمُّ يَسمَعُونَ، وَالمَوتَى يَحيَونَ، وَالمَساكِينُ يَسمَعُونَ البِشارَةَ.

23 І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!

وَهَنِيئاً لِمَنْ لا يَتَرَدَّدُ فِي الإيمانِ بِي.»

24 А коли відійшли посланці Іванові, Він почав говорити про Івана народові: На що ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очерет, що вітер гойдає його?

وَبَعدَ أنِ انطَلَقَ رَسُولا يُوحَنّا، بَدَأ يَسُوعُ يَتَحَدَّثُ إلَى النّاسِ عَنْ يُوحَنّا فَقالَ: «ما الَّذِي خَرَجتُمْ إلَى البَرِّيَّةِ لِتَرَوهُ؟ قَصَبَةً تُؤَرجِحُها الرِّيحُ؟

25 Т а на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одягненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, по палатах царських.

إذاً ما الَّذِي خَرَجتُمْ لِتَرَوهُ؟ رَجُلاً يَلبَسُ ثِياباً ناعِمَةً؟ إنَّ الَّذِينَ يَلبَسُونَ الثِّيابَ النّاعِمَةَ وَيَعِيشُونَ عِيشَةَ التَّرَفِ هُمْ فِي قُصُورِ المُلُوكِ.

26 Н а що ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, навіть більше, аніж на пророка.

إذاً ما الَّذِي خَرَجتُمْ لِتَرَوهُ؟ نَبِيّاً؟ هُوَ كَذَلِكَ. بَلْ إنِّي أقُولُ لَكُمْ إنَّكُمْ رَأيتُمْ مَنْ هُوَ أعظَمُ مِنْ نَبِيٍّ!

27 Ц е той, що про нього написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!

فَهَذا هُوَ الَّذِي كُتِبَ عَنهُ: ‹ها أنا أُرسِلُ رَسُولِي قُدّامَكَ. لِيُعِدَّ الطَّرِيقَ أمامَكَ.›

28 К ажу вам: Між народженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві той більший за нього.

لَيسَ بَينَ الَّذِينَ وَلَدَتهُمُ النِّساءُ مَنْ هُوَ أعظَمُ مِنْ يُوحَنّا، غَيرَ أنَّ أقَلَّ شَخصٍ فِي مَلَكُوتِ اللهِ أعظَمُ مِنهُ.»

29 І всі люди, що слухали, і митники визнали Божу волю за слушну, і охристились Івановим хрищенням.

فَكُلُّ الَّذِينَ سَمِعُوا هَذا، حَتَّى جامِعُو الضَّرائِبِ، أقَرُّوا بِصِدقِ رِسالَةِ اللهِ، وَتَعَمَّدوا بِمَعمُودِيَّةِ يُوحَنّا.

30 А фарисеї й законники відкинули Божу волю про себе, і не христились від нього.

أمّا الفِرِّيْسِيِّونَ وَمُعَلِّمو الشَّرِيعَةِ فَقَدْ رَفَضُوا الخُضُوعَ لِخُطَّةِ اللهِ، وَلَمْ يَتَعَمَّدوا عَلَى يَدَي يُوحَنّا.

31 І промовив Господь: До кого ж уподоблю людей цього роду? І до кого подібні вони?

وَقالَ يَسُوعُ: «بِماذا أُشَبِّهُ النّاسَ فِي هَذا الجِيلِ؟ وَكَيفَ أصِفُهُمْ؟

32 П одібні вони до дітей, що на ринку сидять й один одного кличуть та кажуть: Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, та не плакали ви...

إنَّهُمْ كَأطفالٍ يَجلِسُونَ فِي السُّوقِ. فَتُنادِي جَماعَةٌ مِنهُمْ أُخْرَى فَتَقُولُ: ‹زَمَّرْنا لَكُمْ، فَلَمْ تَرقُصُوا. وَغَنَّيْنا لَكُمْ أغانِيَ الجَنازاتِ، فَلَمْ تَبكُوا!›

33 Б о прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: Має він демона.

فَقَدْ جاءَ يُوحَنّا المَعْمَدانُ لا يَأْكُلُ كَالآخَرِينَ وَلا يَشرَبُ نَبِيذاً كَالآخَرِيْنَ. فَقُلتُمْ: ‹فِيهِ رُوحٌ شِرِّيرٌ.›

34 П рийшов же Син Людський, що їсть і п'є, а ви кажете: Чоловік Цей ласун і п'яниця, Він приятель митників і грішників.

ثُمَّ جاءَ ابنُ الإنسانِ يَأكُلُ كَالآخَرِينَ وَيَشرَبُ النَّبِيذَ. فَقُلتُمْ: ‹إنَّهُ شَرِهٌ وَسِكِّيرٌ، وَصَدِيقٌ لِجامِعِي الضَّرائِبِ وَالخُطاةِ!›

35 І виправдалася мудрість усіма своїми ділами.

لَكِنَّ ثِمارَ الحِكْمَةِ هِيَ الَّتِي تُثبِتُ أنَّها حِكْمَةٌ صَحِيحَةٌ.» أحَبَّتْ يَسُوعَ كَثيراً

36 А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі.

وَدَعا أحَدُ الفِرِّيسِيِّينَ يَسُوعَ لِيَأكُلَ مَعَهُ، فَذَهَبَ إلَى بَيتِهِ، وَجَلَسَ إلَى المائِدَةِ.

37 І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, алябастрову пляшечку мира принесла,

وَكانَتْ هُناكَ امْرأةٌ خاطِئَةٌ فِي المَدِينَةِ. فَلَمّا عَلِمَتْ أنَّ يَسُوعَ يَتَناوَلُ الطَّعامَ فِي بَيتِ الفِرِّيْسِيِّ، أحضَرَتْ قارُورَةً مِنَ المَرمَرِ مَلِيئَةً بِالعِطرِ،

38 і , припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила...

وَوَقَفَتْ خَلفَ يَسُوعَ عِندَ قَدَمَيهِ، وَهِيَ تَنُوحُ وَتُبَلِّلُ قَدَمَيهِ بِدُمُوعِها. ثُمَّ مَسَحَتْهُما بِشَعرِها. وَقَبَّلَتْ قَدَمَيهِ وَسَكَبَتِ العِطرَ عَلَيهِما.

39 П обачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, кажучи: Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається, бож то грішниця!

فَرَأى الفِرِّيسِيُّ الَّذِي دَعاهُ ما حَدَثَ وَقالَ فِي نَفسِهِ: «لَو كانَ هَذا الرَّجُلُ نَبِيّاً، لَعَرَفَ مَنْ هِيَ هَذِهِ المَرأةُ الَّتِي تَلمَسُهُ، وَأيُّ نَوعٍ مِنَ النِّساءِ هِيَ. وَلَعَرَفَ أنَّها خاطِئَةٌ.»

40 І озвався Ісус та й говорить до нього: Маю, Симоне, дещо сказати тобі. А той відказав: Кажи, Учителю.

فَقالَ لَهُ يَسُوعُ: «لَدَيَّ ما أقُولُهُ لَكَ يا سِمعانُ.» فَرَدَّ سِمعانُ: «قُلْ يا مُعَلِّمُ.»

41 І промовив Ісус: Були два боржники в одного вірителя; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят.

فَقالَ يَسُوعُ: «كانَ هُناكَ رَجُلانِ مَديُونانِ لِرَجُلٍ مُرابي. أحَدُهُما بِخَمسِ مِئَةِ دِينارٍ، وَالآخَرُ بِخَمسِينَ.

42 Я к вони ж не могли заплатити, простив він обом. Скажи ж, котрий із них більше полюбить його?

وَإذْ كانا عاجِزَينِ عَنِ السَّدادِ، تَكَرَّمَ الرَّجُلُ فَشَطَبَ دَينَهُما. فَمَنْ مِنهُما يَكُونُ أكثَرَ حُبّاً لَهُ؟»

43 В ідповів Симон, говорячи: Думаю, той, кому більше простив. І сказав Він йому: Розсудив ти правдиво.

أجابَ سِمعانُ: «أظُنُّ أنَّهُ الَّذِي شَطَبَ لَهُ الدَّينَ الأكبَرَ.» فَقالَ لَهُ يَسُوعُ: «أصَبْتَ فِي حُكمِكَ.»

44 І , обернувшись до жінки, Він промовив до Симона: Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропила слізьми Мої ноги й обтерла волоссям своїм.

وَقالَ لِسِمعانَ مُلتَفِتاً إلَى المَرأةِ: «هَلْ تَرَى هَذِهِ المَرأةَ؟ لَقَدْ جِئتُ إلَى بَيتِكَ فَلَمْ تُعطِنِي ماءً لِأغسِلَ رِجلَيَّ، أمّا هِيَ فَقَدْ بَلَّلَتْ قَدَمَيَّ بِدُمُوعِها، وَمَسَحَتهُما بِشَعرِها.

45 П оцілунку не дав ти Мені, а вона, відколи ввійшов Я, Мої ноги цілує невпинно.

أنتَ لَمْ تُقَبِّلنِي قُبلَةَ تَرحِيبٍ. أمّا هِيَ فَلَمْ تَتَوَقَّفْ عَنْ تَقبِيلِ قَدَمَيَّ مُنذُ دَخَلتُ.

46 Г олови ти Моєї оливою не намастив, а вона миром ноги мої намастила...

أنتَ لَمْ تَدهَنْ رَأسِي بِزَيتٍ، أمّا هِيَ فَدَهَنَتْ قَدَمَيَّ بِالعِطرِ.

47 О сь тому говорю Я тобі: Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить.

لِهَذا أقُولُ لَكَ إنَّ خَطاياها الكَثِيرَةَ قَدْ غُفِرَتْ، بِدَليلِ أنَّها أظهَرَتْ حُبّاً كَثيراً. أمّا الَّذي تُغفَرُ لَهُ خَطايا قَليلَةٌ، فَإنَّهُ يُحِبُّ قَليلاً.»

48 А до неї промовив: Прощаються тобі гріхи!

ثُمَّ قالَ لَها: «خَطاياكِ قَدْ غُفِرَتْ.»

49 А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: Хто ж це Такий, що прощає й гріхи?

فَبَدَأ الجالِسونَ إلَى المائِدَةِ مَعَهُ يَقُولُونَ بَعضُهُمْ لِبَعضٍ: «مَنْ هَذا الَّذِي يَقدِرُ حَتَّى أنْ يَغفِرَ الخَطايا؟»

50 А до жінки сказав Він: Твоя віра спасла тебе, іди з миром собі!

أمّا يَسُوعُ فَقالَ لِلمَرأةِ: «لَقَدْ خَلَّصَكِ إيمانُكِ، فَاذهَبِي بِسَلامٍ.»