1 І , вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його.
ثُمَّ غادَرَ يَسُوعُ ذَلِكَ المَكانَ وَعادَ إلَى بَلْدَتِهِ وَتَبِعَهُ تَلامِيذُهُ.
2 Я к настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?
وَلَمّا جاءَ يَومُ السَّبْتِ ابتَدَأ يُعَلِّمُ فِي المَجمَعِ. فَانْدَهَشَ كَثيرونَ عِنْدَما سَمِعُوهُ، وَقالُوا: «مِنْ أينَ جاءَ هَذا الرَّجُلُ بِكُلِّ هَذا؟ وَما هَذِهِ الحِكْمَةُ المُعطاةُ لَهُ، وَما هَذِهِ المُعجِزاتُ الَّتي يَصنَعُها؟
3 Х іба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами? І вони спокушалися Ним...
ألَيسَ هُوَ النَّجّارَ ابنَ مَريَمَ؟ وَأخا يَعقُوبَ وَيُوسِي وَيَهُوذا وَسِمْعانَ؟ ألا تُقيمُ أخَواتُهُ بَينَنا؟» فَكانَ ذَلِكَ عائِقاً يَمنَعُهُمْ مِنْ قُبُولِهِ.
4 А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм.
أمّا يَسُوعُ فَقالَ لَهُمْ: «لا يَكُونُ نَبِيٌّ بِلا كَرامَةٍ إلّا فِي وَطَنِهِ وَبَينَ أقارِبِهِ وَفِي بَيتِهِ!»
5 І Він тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив.
وَلَمْ يَتَمَكَّنْ مِنْ أنْ يَصنَعَ أيَّةَ مُعجِزَةٍ هَناكَ. لَكِنَّهُ وَضَعَ يَدَيهِ عَلَى بَعضِ المَرضَى فَشَفاهُمْ.
6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав.
وَتَعَجَّبَ مِنْ عَدَمِ إيمانِهِمْ. ثُمَّ ذَهَبَ يَتَجَوَّلُ فِي القُرَى المُحِيطَةِ وَيُعَلِّمُ النّاسَ. يَسُوعُ يُرسِلُ الاثني عَشَر
7 І , закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами.
وَاسْتَدْعَى يَسُوعُ الاثنَي عَشَرَ، وَابتَدَأ يُرسِلُهُمُ اثْنَينِ اثْنَينِ بَعدَ أنْ أعطاهُمْ سُلْطاناً عَلَى الأرواحِ النَّجِسَةِ.
8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес,
وَأوصاهُمْ بِأنْ لا يَحمِلُوا مَعَهُمْ شَيئاً لِلطَّرِيقِ: لا خُبْزاً وَلا حَقيبَةً وَلا نُقُوداً فِي أحزِمَتِهِمْ، بَلْ أنْ يَحمِلُوا عُكّازاً فَقَطْ.
9 а ходити в сандалях, і двох убрань не носити.
فَكانَ عَلَيهِمْ أنْ يَنتَعِلُوا أحْذِيَتَهُمْ وَأنْ يَكْتَفُوا بِالثِّيابِ الَّتِي يَلبَسُونَها.
10 І промовив до них: Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.
وَقالَ لَهُمْ: «إنْ دَخَلْتُمْ إلَى بَيتٍ، فَأقِيمُوا فِيهِ إلَىْ أنْ تُغادِرُوا المَدِينَةَ.»
11 А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. Поправді кажу вам, легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому!
وَإنْ جِئْتُمْ إلَى مَدِينَةٍ وَلَمْ تُرَحِّبْ بِكُمْ، وَلَمْ تَسمَعْ رِسالَتَكُمْ، فَانفُضُوا، عِنْدَ خُرُوجِكُمْ، الغُبارَ الَّذي عَلِقَ بِأقدامِكُمْ كَشَهادَةٍ ضِدَّ تِلْكَ المَدينَةِ.»
12 І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися.
فَخَرَجُوا يُبَشِّرونَ النّاسَ وَيَدْعونَهُمْ إلَى التَّوبَةِ.
13 І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли.
وَأخرَجُوا الكَثِيرَ مِنَ الأرواحِ الشِّرِّيرَةِ. وَمَسَحُوا بِزَيتِ الزَّيتُونِ كَثيرينَ مِنَ المَرضَى فَشَفُوهُمْ. مَنْ هُوَ يَسوعُ؟
14 І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім'я Його стало загально відоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.
وَسَمِعَ المَلِكُ هِيرُودُسَ عَنْ يَسُوعَ، لِأنَّ اسْمَهُ صارَ مَعرُوفاً. وَكانَ بَعضُ النّاسِ يَقُولُونَ إنَّ يُوحَنّا المَعمَدانَ قامَ مِنَ المَوتِ، وَلِهَذا تُجرَى المُعجِزاتُ بِواسِطَتِهِ!»
15 І нші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
وَآخَرُونَ كانوا يَقُولُونَ إنَّهُ إيلِيّا، وَغَيرُهُمْ قالُوا إنَّهُ نَبِيٌّ كَالأنبِياءِ القُدامَى.
16 А Ірод, прочувши, сказав: Іван, якому я голову стяв був, оце він воскрес!
وَلَكِنْ عِندَما سَمِعَ هِيرُودُسَ قالَ: «إنَّهُ يُوحَنّا الَّذِي قَطَعْتُ رَأسَهُ، وَقَدْ قامَ مِنَ المَوتِ!» مَقْتِلُ يُوحَنّا المَعمَدان
17 Т ой бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.
فَهِيرُودُسُ هُوَ الَّذِي أمَرَ بِالقَبْضِ عَلَى يُوحَنّا وَتَقييدِهِ فِي السِّجنِ. وَهَذا بِسَبَبِ هِيرُودِيّا زَوجَةِ أخِيهِ فِيلِبُّسَ، الَّتي تَزَوَّجَها هُوَ.
18 Б о Іван казав Іродові: Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!
لأنَّ يُوحَنّا قالَ لِهِيرُودُسَ: «لا يَحِقُّ لَكَ أنْ تَأخُذَ زَوجَةَ أخِيكَ.»
19 А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
وَكانَتْ هِيرُودِيّا تُبْغِضُ يُوحَنّا، وَأرادَتْ أنْ تَقتُلَهُ، لَكِنَّها لَمْ تَتَمَكَّنْ مِنْ ذَلِكَ،
20 Б о Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки.
لِأنَّ هِيرُودُسَ كانَ يَخافُ مِنْ يُوحَنّا. وَقَدْ حَماهُ مِنَ المَوتِ لأنَّهُ يَعرِفُ أنَّهُ رَجُلٌ صالِحٌ وَمُقَدَّسٌ. وَمَعَ أنّهُ كانَ يَنزَعِجُ مِنْ كَلامِ يُوحَنّا، إلّا أنَّهُ أحَبَّ الاستِماعَ إلَيهِ.
21 Т а настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині,
وَجاءَتْ فُرصَةُ هِيرُودِيّا. فَفِي عِيدِ مِيلادِ هِيرُودُسَ، دَعا إلَى حَفلَتِهِ أبرَزَ رِجالِهِ وَقادَةَ جَيشِهِ وَرُؤَساءَ الشَّعبِ فِي إقليمِ الجَلِيلِ.
22 і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі!
فَرَقَصَتِ ابْنَةُ هِيرُودِيّا فِي الحَفلَةِ، وَأسعَدَتْ هِيرُودُسَ وَضُيُوفَهُ. فَقالَ المَلِكُ لِلفَتاةِ: «اطلُبِي أيَّ شَيءٍ تُرِيدِينَهُ، وَسَيَكُونُ لَكِ.»
23 І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого!
وَأقسَمَ لَها فَقالَ: «سَأُعطِيكِ أيَّ شَيءٍ، حَتَّى لَو طَلَبْتِ نِصْفَ مَملَكَتِي.»
24 В она ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити? А та відказала: Голови Івана Христителя...
فَذَهَبَتِ الفَتاةُ إلَى أُمِّها وَسَألَتْها: «ماذا أطلُبُ؟» فَقالَتْ لَها أُمُّها: «اطلُبِي رَأسَ يُوحَنّا المَعمَدانِ.»
25 І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!
فَجاءَتِ الفَتاةُ إلَى المَلِكِ وَقالَتْ لَهُ: «أُرِيدُ أنْ تُعطِيَنِي الآنَ رَأسَ يُوحَنّا المَعمَدانِ عَلَى طَبَقٍ.»
26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.
فَحَزِنَ المَلِكُ جِدّاً، لَكِنَّهُ لَمْ يَسْتَطِعْ أنْ يَرْفُضَ طَلَبَها بِسَبَبِ قَسَمِهِ، وَاحْتِراماً لِضُيُوفِهِ.
27 І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову.
فَأرْسَلَ أحَدَ الحُرّاسِ فِي الحالِ، وَأمَرَهُ بِأنْ يَعُودَ بِرَأسِ يُوحَنّا. فَذَهَبَ الحارِسُ إلَى السِّجْنِ، وَقَطَعَ رَأسَ يُوحَنّا،
28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері...
وَأحضَرَ الرَأسَ عَلَى طَبَقٍ أعطاهُ لِلفَتاةِ، فَأعطَتْهُ لِأُمِّها.
29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його.
وَلَمّا عَرَفَ تَلامِيذُهُ بِالأمْرِ، جاءُوا وَأخَذُوا جَسَدَهُ وَدَفَنوهُ. يَسُوعُ يُطعِمُ خَمسَةَ الآفِ شَخصٍ
30 І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили.
وَاجتَمَعَ الرُّسُلُ حَولَ يَسُوعَ وَأخبَرُوهُ عَنْ كُلِّ ما عَمِلُوهُ وَعَلَّموهُ.
31 І сказав Він до них: Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте. Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.
فَقالَ لَهُمْ: «تَعالَوا لِنَذْهَبَ وَحدَنا إلَى مَكانٍ مُنْعَزِلٍ، وَنَستَرِيحَ قَلِيلاً.» هَذا لِأنَّ كَثِيرِينَ كانُوا يَأتُونَ وَيَذْهَبُونَ، فَلَمْ تَسنَحْ لَهُمْ فُرصَةٌ حَتَّى لِلأكلِ.
32 І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного.
فَذَهَبُوا فِي القارِبِ إلَى مَكانٍ مُنْعَزِلٍ وَحْدَهُمْ.
33 І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили.
وَلَكِنَّ النّاسَ رَأوهُمْ يُغادِرُونَ المَكانَ وَعَرَفُوا وُجهَتَهُمْ، فَسَبَقُوهُمْ إلَى هُناكَ مَشْياً عَلَى الأقدامِ مِنْ كُلِّ القُرَى.
34 І , як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати.
وَعِنْدَ نُزُولِهِ إلَى الشّاطِئِ، رَأى يَسُوعُ جَمْعاً كَبِيراً، فَتَحَنَّنَ عَلَيهُمْ لِأنَّهُمْ كانُوا كَخِرافٍ لا راعِيَ لَها. فَابْتَدَأ يُعَلِّمُهُمْ أُمُوراً كَثِيرَةً.
35 І , як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: Це місце безлюдне, а година вже пізня.
وَبَعْدَ وَقتٍ طَويلٍ، جاءَ إلَيهِ تَلامِيذُهُ وَقالُوا: «هَذا مَكانٌ مُقفِرٌ، وَقَدْ تَأخَّرَ الوَقتُ.
36 В ідпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти.
اصْرِفِ النّاسَ لِكَي يَذهَبُوا إلَى القُرَى وَالمَزارِعِ المُجاوِرَةِ وَيَشتَرُوا شَيئاً يَأكُلُونَهُ.»
37 А Він відповів і сказав їм: Дайте їсти їм ви. Вони ж відказали Йому: Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?
فَأجابَهُمْ: «أعطُوهُمْ أنتُمْ شَيئاً لِيَأكُلُوا.» فَقالُوا لَهُ: «أنَذهَبُ وَنَشتَرِي خُبْزاً بِأجْرِ سَنَةٍ مِنَ العَمَلِ وَنُعطِيهِمْ؟»
38 А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте! І розізнавши, сказали: П'ять хлібів та дві рибі.
فَقالَ: «اذهَبُوا وَانظُرُوا كَمْ رَغِيفاً لَدَيكُمْ؟» فَلَمّا عَرَفُوا قالُوا: «لَدَينا خَمْسَةُ أرغِفَةٍ وَسَمَكَتانِ.»
39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного.
فَأمَرَهُمْ يَسُوعُ أنْ يُجلِسُوا الجَمِيعَ فِي مَجمُوعاتٍ عَلَى العُشْبِ الأخضَرِ.
40 І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят.
فَجَلَسُوا فِي مَجمُوعاتٍ بَعضُها مِنْ مِئَةٍ شَخصٍ وَبَعضُها مِنْ خَمسِينَ شَخصاً.
41 І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.
فَأخَذَ يَسُوعُ أرغِفَةَ الخُبزِ الخَمسَةَ وَالسَّمَكَتِيْنِ، وَشَكَرَ اللهَ رافِعاً عَينَيهِ إلَى السَّماءِ. ثُمَّ قَسَّمَ الأرغِفَةَ وَأعطاها لِتَلامِيذِهِ لِيُوَزِّعُوها عَلَى النّاسِ. كَما قَسَّمَ السَّمَكَتَينِ لِلجَمِيعِ.
42 І всі їли й наїлися!
فَأكَلُوا وَشَبِعُوا جَمِيعاً.
43 А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.
وَرَفَعُوا اثنَتي عَشْرَةَ سَلَّةً مَملوءَةً بِكِسَرِ الخُبْزِ وَبَقايا السَّمَكِ.
44 А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!
وَكانَ عَدَدُ الرِّجالِ الَّذِينَ أكَلُوا خَمَسَةَ آلافِ. يَسُوعُ يَمشِي عَلَى الماء
45 І зараз звелів Своїм учням до човна сідати, і на той бік поплинути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить народ.
بَعْدَ ذَلِكَ طَلَبَ يَسُوعُ مِنْ تَلامِيذِهُ أنْ يَركَبوا القارِبَ وَيَسبِقُوهُ إلَى بَيتِ صَيدا عَلَىْ الضِّفَّةِ الأُخرَى، بَينَما يَصرِفُ هُوَ الجَمْعَ.
46 І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на гору.
وَبَعدَ أنْ وَدَّعَ النّاسَ، ذَهَبَ إلَى الجَبَلِ لِيُصَلِّي.
47 А як вечір настав, човен був серед моря, а Він Сам один на землі.
وَعِندَما حَلَّ المَساءُ، كانَ القارِبُ فِي وَسَطِ البُحَيرَةِ، وَكانَ يَسُوعُ عَلَى البَرِّ وَحدَهُ.
48 К оли ж Він побачив, як вони веслуванням мордуються, бо вітер їм був супротивний, о четвертій сторожі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи, і хотів їх минути.
فَرَآهُمْ يَسُوعُ يُواجِهُونَ صُعُوبَةً فِي التَّجدِيفِ لِأنَّ الرِّيحَ كانَتْ مُعاكِسَةً لاتِّجاهِ القارِبِ. وَقَبلَ الفَجرِ بِقَلِيلٍ، جاءَ يَسُوعُ إلَيْهِمْ ماشِياً عَلَى البُحَيرَةِ. وَأرادَ أنْ يَتَجاوَزَهُمْ.
49 А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати,
فَلَمّا رَأوهُ ماشِياً عَلَى المِياهِ ظَنُّوا أنَّهُ شَبَحٌ، فَصَرَخُوا،
50 б о Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: Будьте смілі, це Я, не лякайтесь!
لِأنَّهُمْ جَمِيعاً رَأوهُ وَخافُوا. لَكِنَّهُ قالَ لَهُمْ: «تَشَجَّعُوا، إنَّهُ أنا، لا تَخافُوا.»
51 І ввійшов Він у човен до них, і вітер затих. А вони здивувалися дуже в собі,
ثُمَّ صَعِدَ مَعَهُمْ فِي القارِبِ، فَهَدَأتِ الرِّيحُ، وَكانُوا مُندَهِشِينَ تَماماً،
52 б о не зрозуміли чуда про хліби, бо серце їхнє було затверділе.
لِأنَّهُمْ لَمْ يَفهَمُوا مِنْ خِلالِ مُعجِزَةِ الأرغِفَةِ، لِأنَّ قُلُوبَهُمْ كانَتْ قاسِيَةً. يَسُوعُ يَشفِي كَثِيرِين
53 П ерепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську й причалили.
وَلَمّا عَبَرُوا البُحَيرَةَ، وَصَلُوا إلَى مِنْطَقَةِ جَنِّيسارَتَ، وَرَبَطُوا قارِبَهُمْ.
54 І , як вони повиходили з човна, люди зараз пізнали Його,
وَلَمّا خَرَجُوا مِنَ القارِبِ، عَرَفَ النّاسُ يَسُوعَ.
55 і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих приносити, де тільки прочули були, що Він є.
فَانْتَشَرُوا فِيْ تِلْكَ المِنطَقَةِ كُلِّها، وَكانُوا يَحمِلُونَ المَرضَى عَلَى أسِرَّةٍ إلَى كُلِّ مَكانٍ يَسمَعُونَ أنَّ يَسُوعَ فِيهِ.
56 І куди тільки Він прибував до сіл, чи до міст, чи до осель, клали недужих на майданах, і благали Його, щоб могли доторкнутись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього доторкувався, той був уздоровлений!
وَحَيثُما كانَ يَذهَبُ: إلَى القُرَى وَالبَلْداتِ وَالمَزارِعِ، كانَ النّاسُ يَضَعُونَ مَرضاهُمْ فِي الأماكِنِ العامَّةِ، وَيَتَوَسَّلُونَ إلَيهِ أنْ يَسمَحَ لَهُمْ بِأنْ يَلمِسُوا وَلَو حَتَّى طَرَفَ ثَوبِهِ. وَكُلُّ الَّذِينَ لَمَسُوهُ نالُوا الشِّفاءَ.