1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

“But now those who are younger than I have me in derision, whose fathers I would have disdained to put with my sheep dogs.

2 Т а й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Of what use is the strength of their hands to me, men in whom ripe age has perished?

3 С амотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

They are gaunt from lack and famine. They gnaw the dry ground, in the gloom of waste and desolation.

4 р вали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

They pluck salt herbs by the bushes. The roots of the broom are their food.

5 В они були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

They are driven out from among men. They cry after them as after a thief;

6 т ак що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

So that they dwell in frightful valleys, and in holes of the earth and of the rocks.

7 р евіли вони між кущами, збирались під терням,

Among the bushes they bray; and under the nettles they are gathered together.

8 с ини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

They are children of fools, yes, children of base men. They were flogged out of the land.

9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

“Now I have become their song. Yes, I am a byword to them.

10 В они обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

They abhor me, they stand aloof from me, and don’t hesitate to spit in my face.

11 б о Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

For he has untied his cord, and afflicted me; and they have thrown off restraint before me.

12 П о правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

On my right hand rise the rabble. They thrust aside my feet, They cast up against me their ways of destruction.

13 П орили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

They mar my path, They set forward my calamity, without anyone’s help.

14 н емов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

As through a wide breach they come, in the middle of the ruin they roll themselves in.

15 О бернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Terrors have turned on me. They chase my honor as the wind. My welfare has passed away as a cloud.

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

“Now my soul is poured out within me. Days of affliction have taken hold on me.

17 В ночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

In the night season my bones are pierced in me, and the pains that gnaw me take no rest.

18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

By great force is my garment disfigured. It binds me about as the collar of my coat.

19 В ін укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

He has cast me into the mire. I have become like dust and ashes.

20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

I cry to you, and you do not answer me. I stand up, and you gaze at me.

21 Т и змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

You have turned to be cruel to me. With the might of your hand you persecute me.

22 Н а вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

You lift me up to the wind, and drive me with it. You dissolve me in the storm.

23 З наю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

For I know that you will bring me to death, To the house appointed for all living.

24 Х іба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

“However doesn’t one stretch out a hand in his fall? Or in his calamity therefore cry for help?

25 Ч и ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Didn’t I weep for him who was in trouble? Wasn’t my soul grieved for the needy?

26 Б о чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

When I looked for good, then evil came; When I waited for light, there came darkness.

27 К иплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

My heart is troubled, and doesn’t rest. Days of affliction have come on me.

28 х оджу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

I go mourning without the sun. I stand up in the assembly, and cry for help.

29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

I am a brother to jackals, and a companion to ostriches.

30 м оя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

My skin grows black and peels from me. My bones are burned with heat.

31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

Therefore my harp has turned to mourning, and my pipe into the voice of those who weep.