1 І наказав він тому, що над домом його, говорячи: Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

После Йосиф заповяда на домакина си: Напълни чувалите на хората с храна, колкото могат да поберат, сложи парите на всеки в чувала му

2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його. І зробив той за словом Йосиповим, яке він сказав був.

и сложи чашата ми, сребърната чаша, отгоре в чувала на най-младия, с парите за житото му. И той направи според това, което каза Йосиф.

3 Р озвиднилось рано вранці, і люди ці були відпущені, вони та їхні осли.

На сутринта, щом съмна, изпратиха братята и ослите им.

4 В они вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йосип сказав до того, що над домом його: Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: Нащо ви заплатили злом за добро?

А когато бяха излезли от града и не бяха се отдалечили много, Йосиф каза на домакина си: Стани, тичай след тях и като ги стигнеш, кажи им: Защо върнахте зло за добро?

5 Х іба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке.

Не е ли тази чашата, с която пие господарят ми и с която даже гадае? Зле постъпихте, като направихте това.

6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

И човекът, като ги настигна, каза им тези думи.

7 А вони відказали йому: Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ...

А те му отговориха: Защо говори господарят ни такива думи? Не дай, Боже, слугите ти да направят такова нещо.

8 Т аж срібло, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

Ето, ние ти върнахме от Ханаанската земя парите, които намерихме отгоре в чувалите си; и как бихме откраднали сребро или злато от дома на господаря ти?

9 У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові.

Този от слугите ти, в когото се намери, нека умре, също и ние нека бъдем роби на господаря си.

10 А той відказав: Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті.

А той каза: Нека бъде, според както казахте: У когото се намери, той ще ми бъде роб, а вие няма да бъдете виновни.

11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.

Тогава те бързо свалиха чувалите си на земята и всеки отвори чувала си.

12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

И той претърси, като започна от най-стария и свърши с най-младия; и чашата бе намерена във Вениаминовия чувал.

13 І пороздирали вони свою одіж!... І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.

Тогава раздраха дрехите си, натовариха всеки осела си и се върнаха в града.

14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, а він ще був там. І попадали вони перед лицем його на землю.

И дойдоха Юда и братята му в дома на Йосиф, където той още се намираше, и паднаха пред него на земята.

15 І сказав до них Йосип: Що це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?

А Йосиф им каза: Какво е това, което направихте? Не знаете ли, че човек като мене може да гадае безпогрешно?

16 А Юда промовив: Що ми скажемо панові моєму? Що будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша.

Тогава Юда отвърна: Какво да кажем на господаря си? Какво да говорим? Или как да се оправдаем? Бог откри неправдата на слугите ти; ето, роби сме на господаря си - и ние, и онзи, у когото се намери чашата.

17 А Йосип відказав: Далеке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька.

Но Йосиф отговори: Не дай, Боже, да направя това: Онзи, у когото се намери чашата, той ще ми бъде роб; а вие си идете с мир при баща си.

18 І приступив до нього Юда та й промовив: О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

Тогава Юда се приближи до него и каза: Моля ти се, господарю мой, позволи на слугата си да каже една дума на господаря си, като слушаш ти; и да не пламне гневът ти против слугата ти, защото ти си като фараона.

19 П ан мій запитав був рабів своїх, говорячи: Чи є в вас батько або брат?

Господарят ми попита слугите си: Имате ли баща или брат?

20 І сказали ми до пана мого: Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

И казахме на господаря ми: Имаме стар баща и малко дете на старостта му, и неговият брат умря, така че само той остана от майка си, и баща му го обича.

21 А ти був сказав своїм рабам: Зведіть до мене його, і нехай я кину своїм оком на нього.

А ти каза на слугите си: Доведете ми го, за да го видя с очите си.

22 І сказали ми до пана мого: Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той.

И ние отговорихме на господаря ми: Детето не може да остави баща си, защото, ако остави баща си, той ще умре.

23 А ти сказав своїм рабам: Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого.

А ти каза на слугите си: Ако не слезе с вас най-малкият ви брат, няма вече да видите лицето ми.

24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

И като отидохме при слугата ти, баща ни, разказахме му това, което беше казал моят господар.

25 А батько наш сказав: Верніться, купіть нам трохи їжі.

А когато баща ни каза: Идете пак, купете ни малко храна,

26 А ми відказали: Не можемо зійти.

ние отговорихме: Не можем да слезем. Ако най-младият ни брат е с нас, тогава ще слезем, защото не можем да видим лицето на човека, ако най-младият ни брат не е с нас.

27 І сказав до нас раб твій, наш батько: Ви знаєте, що двох була породила мені жінка моя.

Тогава слугата ти, баща ни, ни каза: Вие знаете, че жена ми ми роди двама сина;

28 Т а пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він... І я не бачив його аж дотепер.

и единият излезе от мен и си казах: Навярно звяр го е разкъсал; и досега не съм го видял;

29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу.

и ако ми отнемете и този и му се случи нещастие, ще свалите бялата ми коса със скръб в гроба.

30 А тепер, коли я прийду до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, а душа його зв'язана з душею тією,

И сега, когато отидем при слугата ти, баща ни, и детето не е с нас, то, понеже животът му е свързан с неговия живот,

31 Т о станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу...

като види, че детето го няма, ще умре; и слугите ти ще свалят бялата коса на слугата ти, баща ни, със скръб в гроба.

32 Б о раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу його до тебе, то згрішу перед батьком своїм на всі дні!

Защото слугата ти стана поръчител пред баща си за детето, като казах: Ако не ти го доведа, тогава ще бъда завинаги виновен пред баща си.

33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!...

И така, сега, моля ти се, вместо детето нека остане слугата ти роб на господаря ми, а детето нека отиде с братята си.

34 Б о як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька.

Защото как да отида аз при баща си, ако детето не е с мене? Да не би да видя злото, което ще сполети баща ми.