1 П рийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!

Дойдох в градината си, сестро моя, невясто; Обрах смирната си и ароматите си; Ядох медената си пита с меда си; Пих виното си с млякото си. Яжте, приятели; Пийте, да! изобилно пийте, възлюбени.

2 Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!...

Аз спях, но сърцето ми беше будно; И ето гласът на възлюбения ми; той хлопа и казва: Отвори ми, сестро моя, любезна моя! Гълъбица моя, съвършена моя; Защото главата ми се напълни с роса, Косите ми с нощни капки.

3 З няла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?...

Но аз си рекох: Съблякох дрехата си, - как да я облека? Умих нозете си, - как да ги окалям?

4 М ій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!...

Възлюбеният ми провря ръката си си през дупката на вратата; И сърцето ми се смути за него.

5 В стала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців...

Аз станах да отворя на възлюбения си; И от ръцете ми капеше смирна, И от пръстите ми плавка смирна, Върху дръжките на ключалката.

6 В ідчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене...

Отворих на възлюбения си; Но възлюбеният ми беше се оттеглил, отишъл бе. Извиках: Душата ми ослабваше когато ми говореше! Потърсих го, но не го намерих; Повиках го, но не ми отговори.

7 С тріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!

Намериха ме стражарите, които обхождат града, Биха ме, раниха ме; Пазачите на стените ми отнеха мантията.

8 З аклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!

Заклевам ви, ерусалимски дъщери, ако намерите възлюбения ми, - то що? Кажете му, че съм ранена от любов.

9 Ч им коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?

В що различава твоят възлюбен от друг възлюбен, О ти прекрасна между жените? В що различава твоят възлюбен от друг възлюбен, Та ни заклеваш ти така?

10 К оханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших...

Възлюбеният ми е бял и румен, Личи и между десет хиляди.

11 Г олова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон...

Главата му е като най-чисто злато; Косите му са къдрави, черни като гарван;

12 Й ого очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!

Очите му, умити в мляко, и като прилично вложени скъпоценни камъни, Са подобни на очите на гълъби при водни потоци;

13 Й ого личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча!

Бузите му са като лехи с аромати, Като бряг с благоуханни растения; Устните му са като кремове, от които капе плавка смирна;

14 Й ого руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!

Ръцете му са като златни цилиндри покрити с хрисолит; Тялото му е като изделие от слонова кост украсено със сапфири;

15 Й ого стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри!

Краката му са като мраморни стълбове Закрепени на подложки от чисто злато; Изгледът му е като Ливан, изящен като кедрове;

16 У ста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!

Устата му са много сладки; и той цял е прелестен. Такъв е възлюбеният ми, и такъв е приятелят ми, О ерусалимски дъщери.