1 У слышь мою молитву, Господи, пусть дойдет до Тебя мой плач.

Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. (102-2) Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!

2 Н е сокрой от меня Своего лица в день моей скорби, приклони ухо Твое ко мне, когда взываю к Тебе, ответь скорее.

(102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!

3 Д ни мои исчезли, как дым, и кости мои обожжены, как в огне.

(102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі...

4 П обито, как трава, иссохло сердце мое, так что я даже забываю есть свой хлеб.

(102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...

5 О т громкого стенания моего остались от меня лишь кожа да кости.

(102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...

6 Я как пустынная сова, как домовой сыч на развалинах.

(102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!

7 Н е сплю я и сижу, как одинокая птица на кровле.

(102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...

8 М ои враги поносят меня весь день, насмехающиеся надо мной проклинают меня.

(102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!

9 Я ем пепел вместо хлеба и напиток свой разбавляю слезами

(102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,

10 и з-за великого гнева Твоего, потому что Ты вознес меня и отбросил прочь.

(102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене...

11 М ои дни, как уходящая тень, и я увядаю, как трава.

(102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!

12 Н о Ты, Господи, пребываешь вовек, и память о Тебе переходит из поколения в поколение.

(102-13) А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід.

13 Т ы поднимешься и сжалишься над Сионом, потому что пора помиловать его; пришло время.

(102-14) Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,

14 Д аже его камни дороги Твоим слугам, они сожалеют о прахе его.

(102-15) бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!

15 Н ароды убоятся Имени Господня, и все земные цари – Твоей славы,

(102-16) і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.

16 п отому что Господь восстановит Сион и явится в Своей славе.

(102-17) Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.

17 О н услышит молитву неимущих и не презрит их молитвы.

(102-18) До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.

18 Э то будет написано для будущих поколений, чтобы грядущее поколение восславило Господа,

(102-19) Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,

19 т ак как Он взглянул с высот Своего святилища; с небес Господь посмотрел на землю,

(102-20) бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,

20 ч тобы услышать стенания узника и освободить приговоренных к смерти,

(102-21) щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,

21 И так, провозгласится Имя Господне на Сионе и Его слава – в Иерусалиме,

(102-22) щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,

22 к огда соберутся вместе народы и царства для служения Господу.

(102-23) коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.

23 О н истощил на пути мои силы, сократил мои дни.

(102-24) Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив...

24 Я сказал: «О Бог мой, не забирай меня в середине моих дней – Ты, Чьи годы из поколения в поколение.

(102-25) Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки.

25 В начале Ты положил основание земли, и небеса – дело Твоих рук.

(102-26) Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,

26 О ни погибнут, но Ты останешься навсегда; они износятся как одежда, и, словно одеяние, сменишь их на новые, и они изменятся.

(102-27) позникають вони, а Ти будеш стояти... і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони...

27 Н о Ты – Тот же, и годам Твоим нет конца.

(102-28) Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!

28 С ыновья Твоих слуг останутся, и их потомки утвердятся перед Твоим лицом».

(102-29) Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!