1 A Prayer of the afflicted when he is feeble, and before Jehovah poureth out his plaint. O Jehovah, hear my prayer, yea, my cry to Thee cometh.

Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. (102-2) Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!

2 H ide not Thou Thy face from me, In a day of mine adversity, Incline unto me Thine ear, In the day I call, haste, answer me.

(102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!

3 F or consumed in smoke have been my days, And my bones as a fire-brand have burned.

(102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі...

4 S mitten as the herb, and withered, is my heart, For I have forgotten to eat my bread.

(102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...

5 F rom the voice of my sighing Hath my bone cleaved to my flesh.

(102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...

6 I have been like to a pelican of the wilderness, I have been as an owl of the dry places.

(102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!

7 I have watched, and I am As a bird alone on the roof.

(102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...

8 A ll the day mine enemies reproached me, Those mad at me have sworn against me.

(102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!

9 B ecause ashes as bread I have eaten, And my drink with weeping have mingled,

(102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,

10 F rom Thine indignation and Thy wrath, For Thou hast lifted me up, And dost cast me down.

(102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене...

11 M y days as a shadow stretched out, And I -- as the herb I am withered.

(102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!

12 A nd Thou, O Jehovah, to the age abidest, And Thy memorial to all generations.

(102-13) А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід.

13 T hou -- Thou risest -- Thou pitiest Zion, For the time to favour her, For the appointed time hath come.

(102-14) Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,

14 F or Thy servants have been pleased with her stones, And her dust they favour.

(102-15) бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!

15 A nd nations fear the name of Jehovah, And all kings of the earth Thine honour,

(102-16) і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.

16 F or Jehovah hath builded Zion, He hath been seen in His honour,

(102-17) Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.

17 H e turned unto the prayer of the destitute, And He hath not despised their prayer.

(102-18) До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.

18 T his is written for a later generation, And the people created do praise Jah.

(102-19) Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,

19 F or He hath looked From the high place of His sanctuary. Jehovah from heaven unto earth looked attentively,

(102-20) бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,

20 T o hear the groan of the prisoner, To loose sons of death,

(102-21) щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,

21 T o declare in Zion the name of Jehovah, And His praise in Jerusalem,

(102-22) щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,

22 I n the peoples being gathered together, And the kingdoms -- to serve Jehovah.

(102-23) коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.

23 H e hath humbled in the way my power, He hath shortened my days.

(102-24) Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив...

24 I say, `My God, take me not up in the midst of my days,' Through all generations Thine years.

(102-25) Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки.

25 B eforetime the earth Thou didst found, And the work of Thy hands the heavens.

(102-26) Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,

26 T hey -- They perish, and Thou remainest, And all of them as a garment become old, As clothing Thou changest them, And they are changed.

(102-27) позникають вони, а Ти будеш стояти... і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони...

27 A nd Thou the same, and Thine years are not finished.

(102-28) Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!

28 T he sons of Thy servants do continue, And their seed before Thee is established!

(102-29) Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!