1 S EÑOR, oye mi oración, y venga mi clamor a ti.

Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. (102-2) Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!

2 N o escondas de mí tu rostro; en el día de mi angustia inclina a mí tu oído; el día que te invocare, apresúrate a responderme.

(102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!

3 P orque mis días se han consumido como humo; y mis huesos son quemados como en hogar.

(102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі...

4 M i corazón fue herido, y se secó como la hierba; por lo cual me olvidé de comer mi pan.

(102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...

5 P or la voz de mi gemido mis huesos se han pegado a mi carne.

(102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...

6 S oy semejante al pelícano del desierto; soy como el búho de las soledades.

(102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!

7 V elo, y soy como el pájaro solitario sobre el tejado.

(102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...

8 C ada día me afrentan mis enemigos; los que se enfurecen contra mí, se han conjurado contra mí.

(102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!

9 P or lo cual como la ceniza a manera de pan, y mi bebida mezclo con lloro,

(102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,

10 a causa de tu enojo y de tu ira; porque me alzaste, y me arrojaste.

(102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене...

11 M is días son como la sombra que se va; y me he secado como la hierba.

(102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!

12 ¶ Mas tú, SEÑOR, para siempre permanecerás, y tu memoria de generación y generación.

(102-13) А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід.

13 T ú levantándote, tendrás misericordia de Sion; porque es tiempo de tener misericordia de ella, porque el plazo es llegado.

(102-14) Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,

14 P orque tus siervos amaron sus piedras, y del polvo de ella tuvieron compasión.

(102-15) бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!

15 E ntonces temerán los gentiles el Nombre del SEÑOR, y todos los reyes de la tierra tu gloria;

(102-16) і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.

16 p or cuanto el SEÑOR habrá edificado a Sion, y será visto en su gloria;

(102-17) Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.

17 h abrá mirado a la oración de los solitarios y menesterosos, y no habrá desechado el ruego de ellos.

(102-18) До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.

18 S e escribirá esto para la generación venidera; y el pueblo que se criará, alabará a JAH.

(102-19) Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,

19 P orque miró de lo alto de su santuario; el SEÑOR miró de los cielos a la tierra,

(102-20) бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,

20 p ara oír el gemido de los presos, para soltar a los hijos de muerte;

(102-21) щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,

21 p ara que cuenten en Sion el Nombre del SEÑOR, y su alabanza en Jerusalén,

(102-22) щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,

22 c uando los pueblos se congregaren en uno, y los reinos, para servir al SEÑOR.

(102-23) коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.

23 ¶ El afligió mi fuerza en el camino; acortó mis días.

(102-24) Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив...

24 D ije: Dios mío, no me cortes en el medio de mis días; por generación de generaciones son tus años.

(102-25) Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки.

25 T ú fundaste la tierra antiguamente, y los cielos son obra de tus manos.

(102-26) Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,

26 E llos perecerán, y tú permanecerás; y todos ellos como un vestido se envejecerán; como una ropa de vestir los mudarás, y serán mudados;

(102-27) позникають вони, а Ти будеш стояти... і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони...

27 m as tú eres el mismo, y tus años no se acabarán.

(102-28) Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!

28 L os hijos de tus siervos habitarán, y su simiente será afirmada delante de ti.

(102-29) Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!