1 Г осподь послал к Давиду Нафана. Он пришел к нему и сказал: – В одном городе было два человека, один богатый, а другой бедный.

І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий.

2 У богача было очень много мелкого и крупного скота,

У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої.

3 а у бедняка не было ничего, кроме одной маленькой овечки, которую он купил. Он заботился о ней, и она выросла у него вместе с его детьми. Она ела из его тарелки, пила из его чаши и даже спала у него на груди. Она была у него, как дочь.

А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.

4 К богачу пришел путник, но богач пожалел взять что-либо из своих мелкого или крупного скота, чтобы приготовить пищу для пришедшего к нему путника. Вместо этого он взял овечку бедняка и приготовил ее для того, кто пришел к нему.

І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов...

5 С ильно разгневался Давид на этого человека и сказал Нафану: – Верно, как и то, что Господь жив, человек, который сделал это, заслуживает смерти!

І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке.

6 О н должен заплатить за овечку четырехкратно, потому что он сделал это и не имел сострадания.

А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.

7 Т огда Нафан сказал Давиду: – Ты – тот человек! Вот что говорит Господь, Бог Израиля: «Я помазал тебя царем над Израилем и избавил тебя от руки Саула.

І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.

8 Я отдал тебе дом твоего господина и жен твоего господина отдал в твои объятия. Я отдал тебе дом Израиля и Иуды. И если бы всего этого было слишком мало, Я дал бы тебе еще больше.

І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

9 П очему ты пренебрег словом Господа, сделав зло в Его глазах? Ты поразил хетта Урию мечом и взял его жену себе в жены. Ты убил его мечом аммонитян.

І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.

10 П оэтому меч никогда не отступит от твоего дома, так как ты пренебрег Мной и взял себе в жены жену хетта Урии».

А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

11 Т ак говорит Господь: «Я наведу на тебя беду из твоего же дома. У тебя на глазах Я возьму твоих жен и отдам их твоему ближнему, и он будет спать с твоими женами так, что все будут об этом знать.

Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.

12 Т ы сделал это тайно, а Я сделаю это пред всем Израилем и пред солнцем».

Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем.

13 И Давид сказал Нафану: – Я согрешил перед Господом. Нафан ответил: – Господь снял с тебя твой грех. Ты не умрешь.

І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом! А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!

14 Н о так как, сделав это, ты показал совершенное презрение Господу, сын, который у тебя родится, умрет. Смерть сына Давида

Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре.

15 П осле этого Нафан ушел к себе домой. Господь поразил ребенка, которого жена Урии родила Давиду, и он заболел.

І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.

16 Д авид молился Богу о ребенке. Он постился и проводил ночи в своей комнате лежа на земле.

А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.

17 С тарейшины его дома стояли рядом с ним, пытаясь поднять его с земли, но он отказывался и не ел с ними никакой пищи.

І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.

18 Н а седьмой день ребенок умер. Слуги Давида боялись сказать ему, что ребенок мертв, так как они думали: «Когда ребенок был еще жив, мы говорили с Давидом, но он не слушал нас. Как же нам сказать ему, что ребенок умер? Он может что-нибудь сделать с собой».

І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.

19 Д авид заметил, что его слуги перешептываются, и понял, что ребенок умер. – Умер ребенок? – спросил он. – Да, – ответили они, – умер.

А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло.

20 Т огда Давид поднялся с земли. Вымывшись, умастившись благовониями и переодевшись, он пошел в дом Господа и поклонился. Затем он пошел в свой дом, где по его приказу ему подали пищу, и поел.

І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.

21 С луги спросили его: – Почему ты поступаешь таким образом? Когда ребенок был жив, ты постился и плакал; теперь ребенок мертв, а ты встал и ешь!

І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?

22 О н ответил: – Когда ребенок еще был жив, я постился и плакал. Я думал: «Кто знает? Вдруг Господь будет милостив ко мне, и ребенок останется жив».

А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

23 Н о теперь он умер, и зачем мне поститься? Разве я могу его вернуть? Я пойду к нему, а он ко мне не вернется. Рождение Соломона

А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене...

24 З атем Давид утешил свою жену Вирсавию, вошел к ней и лег с ней. Она забеременела и родила сына. Давид назвал его Соломоном. Господь полюбил его

І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім'я йому: Соломон. І Господь полюбив його,

25 и послал пророка Нафана, чтобы тот по повелению Господа назвал его Иедидия. Взятие Давидом Раввы (1 Пар. 20: 1-3)

і послав пророка Натана, і той назвав ім'я йому: Єдід'я, ради Господа.

26 Т ем временем Иоав воевал против аммонитской столицы Раввы и взял царскую крепость.

А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.

27 И оав послал к Давиду вестников, говоря: – Я воевал с Раввой и захватил ее водный запас.

І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

28 И так, собери оставшихся воинов, осади город и возьми его. Иначе я сам возьму город, и он будет назван моим именем.

А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім'ям.

29 Д авид собрал все войско, пошел на Равву и, сразившись, взял ее.

І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

30 О н снял золотую корону с головы их царя – корона весила талант и была украшена драгоценным камнем – и возложил ее на свою голову. Еще он взял в городе огромную добычу.

І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.

31 О н вывел жителей, которые были в нем, заставив их работать пилами, железными мотыгами и топорами, а также изготавливать кирпичи. Он поступил так со всеми аммонитскими городами. После этого Давид со всем своим войском вернулся в Иерусалим.

А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі. І так робив він усім аммонітським містам. І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.