1 А теперь они надо мной смеются – те, кто младше меня, чьих отцов я бы погнушался поместить с собаками при моих стадах.

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

2 И к чему мне сила их рук, если в них истощилась мощь?

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

3 Н ищетой и голодом изнурены, бродят они в опаленной земле, в разоренном краю, во мраке.

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 У кустов собирают соленые травы, и корни ракитника – их еда.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

5 Г онят их из среды людей и, как ворам, кричат им вслед.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

6 И м велят селиться в оврагах долин, среди скал и в расщелинах земли.

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

7 В оют они среди зарослей и жмутся друг к другу под терном.

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

8 О тверженный, безымянный сброд, изгнанный из страны.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

9 А теперь они песней меня язвят, посмешищем для них я стал.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

10 Г нушаются меня, избегают меня и в лицо мне плевать не стыдятся.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

11 Б ог сделал меня слабым и беспомощным, и они распоясались предо мной.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

12 Э ти отродья нападают на меня с правого боку, в бегство меня обращают и на погибель мне готовят осаду.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

13 З аступают мне путь, все творят на беду мне – и никто им не помогает.

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

14 К ак сквозь брешь на меня идут, все круша, на меня бросаются.

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

15 У жасы ринулись на меня: моя слава развеяна, точно ветром, и уплыло, как облако, благоденствие. Дни скорби Иова

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

16 И теперь угасает во мне моя жизнь; обступили меня дни скорби.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 Н очью ноют кости мои; боль меня гложет, не зная покоя.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

18 Б ог хватает одежду мою неистово; Он давит меня, как воротник рубахи.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

19 В грязь поверг Он меня, я стал как прах и пепел.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

20 Я зову Тебя, Боже, но нет ответа; встаю, но Ты на меня не смотришь.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

21 Т ы безжалостным стал ко мне; мощью руки Своей гонишь меня.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

22 Т ы подхватил, помчал меня в вихре; Ты швыряешь меня прямо в рокочущую бурю.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

23 Я знаю: Ты к смерти меня ведешь, в дом, уготованный всем живущим.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

24 О , никто не поднимет руку на бедняка, когда он призывает на помощь в своем несчастье!

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 Н е плакал ли я о тех, кто в беде? Разве о бедных душа моя не скорбела?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 Н о когда я добра ждал, пришла беда; уповал я на свет, но настала тьма.

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

27 С ердце тревогой объято, покоя не ведает; для меня настали дни скорби.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

28 Х ожу почерневший, но не от солнца; встаю в собрании и взываю о помощи.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

29 Я стал братом шакалам и другом совам.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

30 К ожа моя чернеет и шелушится; в лихорадке тело горит.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

31 Н а плач настроена моя арфа, и свирель моя – на напев печальный.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...